Вийдіть із трамвая на 7-й лінії — і просто постійте хвилину. Сосни тут такі, що доводиться задирати голову. Двісті років стовбурам. Вони пам’ятають і царські полювання, і дачний бум дев’яностих років позаминулого століття, і окупацію, і Незалежність. Зараз вони чують сирени. Але стоять.
Формально це частина КП «Святошинське лісопаркове господарство» — звідси й масштаб, і та дикуватість, яку не зустрінеш у парку Шевченка чи на Трухановому острові. Оболонь закінчується, ліс починається — і перехід дивовижно різкий. Ось іще панельки й маршрутки, ось вже вікові дуби та запах смоли.
Назва — не поетика, а географія. Пуща — старослов’янське «непрохідний ліс». Водиця — бо місцевість пронизана водою: річка Котурка, шість ставків каскадом, джерела, які місцеві так і називають «Живою водою» і приїздять сюди з пластиковими бутлями. Офіційно пити з відкритих джерел у межах міста не рекомендують. Черги тут однаково бувають.
Душа місця
Трамвай через ліс
Маршрут №12 — це, мабуть, єдиний трамвай у Києві, де пасажири фотографують не один одного, а вікно. Їде крізь справжній зелений тунель: гілки дерев майже торкаються скла, влітку всередині салону — зеленавий притемнений світ і характерний стукіт коліс на стиках рейок, який у лісовій тиші чути інакше, ніж у місті. Самі рейки тут засипані сосновими голками — деталь, яку помічаєш один раз і вже не забуваєш. У 1920-х цим самим маршрутом возили дрова до Києва. Зараз везуть усіх, хто хоче видихнути.
Деякі заходять у парк не з 7-ї лінії, а з трамвайного кільця на 14-й — там ліс густіший і людей менше. У суботу до полудня в трамваї вже не протиснутися: їдуть із колясками, із собаками, із термосами. Якщо хочете лісовий тунель без цього всього — їдьте у вівторок вранці. І врахуйте, що дорога може зайняти цілу годину — але це не мінус, це частина досвіду.
Вода і качки
Міський ставок, озеро Сапсаїв та кілька менших водойм — тут є муніципальний пляж із роздягальнями, прокат човнів і катамаранів. Вранці над водою туман. Качки є — і вони вже настільки розбещені фундуком від хіпстерів, що на звичайний хліб дивляться з підозрою. Хліб їм, до речі, справді шкодить, хоч і важко пояснити це дитині, яка вже несе батон.
Дерев’яний місток через озеро — фототочка, яку не треба шукати. Вона сама вас знайде.
Дачі, що доживають
На вулицях Миколи Юнкерова і Квітки Цісик збереглися дачі початку XX століття — різьблені карнизи, баштовки, облуплена фарба. Будинок на Юнкерова, 37 — офіційно пам’ятка архітектури. Але це не дуже рятує: частина цих споруд зараз під загрозою знесення або просто тихо розсипається. Ті, що ще стоять, тримають атмосферу старого курортного Києва, якої більше ніде не знайти. На 7-й лінії є ще дерев’яна церква — Свято-Серафимівський храм, початок XX ст., стиль «історизм», вціліла якось попри все.
Те, чого нема в путівниках
Комарі. Про це чомусь не пишуть, але варто знати: ліс плюс шість водойм плюс липень — це не просто дискомфорт, це повноцінна атака. Репелент — не опція.
Зв’язок у глибині лісу зникає. Якщо йдете компанією — домовляйтеся про місце зустрічі одразу, бо потім не додзвонитеся. Або просто прийміть, що цифровий детокс стався без вашої згоди.
Білки тут ручні й нахабні в найкращому сенсі. Принесіть сирі насіння або фундук — і вони самі прийдуть. На запах шашлику, що на вихідних змішується з хвоєю, вони, втім, не реагують — це вже виключно людська радість.
Є маркована екостежка — веде в тиху частину лісу, подалі від мангальних зон. Якщо прийшли не шашлики їсти, а справді гуляти, шукайте її.
І ще один нюанс, важливий для Києва: тут офіційно дозволені зони для барбекю зі сторони Міського ставка. Беседки, мангали, все цивілізовано. Це рідкість для центральних парків міста.
Коли їхати
Жовтень — найкрасивіший місяць. Парк горить жовтим і багряним. Після снігопаду взимку — тихо, біло, майже нікого. Влітку — ради пляжу і човнів, але з репелентом і без ілюзій щодо самотності у вихідний день.
Арт-кафе «Літо» — популярне місце, влітку буває черга за морозивом. Кілька кофеєнь вздовж Юнкерова, фудтраки на 7-й і 14-й лініях для тих, кому треба кава і нікуди поспішати. Якщо хочеться сісти і поїсти — ресторан при велнес-центрі «Пуща» вирішує питання.
Те, що не відключають
Київ воює. Це звучить дивно поруч із розповіддю про качок і трамвай — але це правда, яку тут не замовчують. Люди приходять у Пущу з дітьми після нічної тривоги. Приходять, коли немає світла вдома і треба просто кудись. Ліс — це те, що не відключають. Двісті років цим соснам. Переживуть і це.