Наводницький парк — не найгучніше місце в Києві. Тут немає черг, модних кав’ярень і гучних фестивалів. Зате є Дніпро і є Ладья — та сама, яку кожен кияни бачив на шкільних зошитах і перших українських купюрах ще до того, як особисто сюди доїхав.
Доїхати, до речі, не так просто. Від метро «Звіринецька» або «Дружби Народів» — пішки хвилин двадцять через парк, або автобусом. Це не скарга, це попередження: Наводницький не для поспіху. Сюди їдуть навмисно. І, як правило, не шкодують.
Ладья стоїть тут із 1982 року. Поставили до 1500-річчя міста — з ідеєю, з розмахом і з легкою часовою гарячкою, яка, як виявилося пізніше, зіграла з монументом злий жарт. Але про це трохи згодом.
Зараз про відчуття. Виходиш на набережну, і раптом — три постаті проти вітру. Четверта на кормі наче завмерла перед зльотом. З Дніпра дме майже завжди, навіть у безвітряну погоду. Так, ніби річка нагадує, хто тут головний.
Легенда у бронзі
Сюжет узяли з «Повісті временних літ». Три брати — Кий, Щек і Хорив — і їхня сестра Либідь заснували місто на дніпровських пагорбах. Легенда стара, трохи туманна, але скульптор Василь Бородай зумів зробити з неї щось живе.
Кий стоїть у центрі з копієм, дивиться вперед — туди, де Лівий берег і вся решта країни. Щек і Хорив по боках. А Либідь на кормі — то окрема розмова. У перших ескізах вона мала стояти рівно, стримано. Але Бородай переробив. Є версія, що образ Либеді він писав із власної доньки-художниці, яка рано пішла з життя. Правда це чи красива легенда — перевірити складно. Але коли дивишся на фігуру, що ніби зависла між бортом і небом з розкинутими руками, у це хочеться вірити. Бо так не малюють просто так.
Сама ладья підведена над землею більш як на чотири метри. Фігури засновників — близько 3,8 метра кожна. Здалеку це не відчувається зовсім. Підходиш ближче і розумієш масштаб.
Бетон, мідь і катастрофа
Ось деталь, яку рідко розповідають на екскурсіях.
Коли готувалися до ювілею, бронзи не вистачало і часу теж. Вирішили зробити із залізобетону, обкласти тонкими мідними листами. Здалеку блищить? Блищить. Схоже на метал? Схоже. І сходило майже тридцять років.
А потім у 2010-му фігури Щека і Хорива — задня частина ладьї — просто обвалилися. Корозія зробила своє. Пам’ятник огородили, довго вирішували, і врешті-решт відлили наново з довговічного сплаву, намагаючись максимально зберегти авторський рельєф Бородая. Так монумент із тимчасової конструкції нарешті став тим, чим мав бути з самого початку.
Цікаво, що в первісному вигляді — бетонно-мідному — ця ладья встигла стати обличчям цілої епохи. Її зображення прикрашало купоно-карбованці від одного до п’яти тисяч. Ладья була на грошах у кожного, хто жив у дев’яностих в Україні, — навіть у тих, хто ніколи не бував у Києві. Можливо, саме тому вона відчувається такою своєю.
Що знають тільки місцеві
Туристи фотографуються спереду, з Дніпром за спиною. Це правильно. Але кияни кажуть не «підемо до монумента», а «зустрінемося у Ладьї» — і всім зрозуміло.
З місця поруч з пам’ятником відкривається вид на міст Патона. Увечері, коли сонце сідає за Правий берег, металеві конструкції мосту підсвічуються знизу, і виглядає це так, ніби хтось навмисно поставив лавку саме тут. Ніхто не ставив. Просто вийшло.
Ще одна традиція — весільна. Молодята стають спиною до ладьї і кидають букет через плече. Якщо квіти впали всередину — все буде добре. Ця примха живе і здравствує, і у вихідний день тут можна випадково потрапити на два-три весілля поспіль. Поруч є «Дерево щастя» з кованого заліза — ще одна зупинка для кортежів. Так що Наводницький парк у суботу — це окремий жанр.
Приходити краще вранці або саме на заході. Вдень влітку — спекотно і пам’ятник стоїть проти сонця. Вранці тут майже нікого немає, тільки річка, вітер з Дніпра і відчуття, ніби місто ще не прокинулося і дало хвилину побути наодинці з чимось дуже давнім.
Версія на Майдані
Мало хто знає, що автор обох пам’ятників — той самий Василь Бородай. Версія на Майдані Незалежності з’явилася у 2001 році і є своєрідним авторемейком: той самий сюжет, ті самі герої, але вертикальніша пластика, більше урочистості, фонтан навколо. Майданна ладья — офіційна. Наводницька — людяніша. Там Дніпро поруч, менше метушні, і можна просто сісти і подивитися на воду.
Ладья і місто сьогодні
Київ змінився в деталях, які помічаєш поступово. Маршрути перевіряєш на укриття. Парки стали місцем, де люди шукають спокою між тривогами. Наводницький — не виняток. Але Ладья стоїть. Кий дивиться на Лівий берег, Либідь тримає рівновагу на кормі, Дніпро тече байдуже і широко. І в цьому є щось, що важко сформулювати, але легко відчути, якщо приїхати сюди ввечері і просто постояти поруч. Місто, яке пережило все те, що воно пережило, все одно щоранку прокидається тут, над рікою. І ладья — добрий привід це нарешті помітити.