Вона не ховається. Львівська площа лежить просто на перетині Великої Житомирської, Січових Стрільців, Ярославового Валу та Бульварно-Кудрявської — там, де кілька епох існують в одному кадрі без жодного бажання домовлятися між собою.
Площа стоїть на верхній терасі Старого міста. Якщо пройти кілька сотень метрів по Великій Житомирській у бік Пейзажної алеї — відкривається один із кращих видів на Поділ і урочище Гончарі-Кожем’яки. Кияни, що тут живуть, давно звикли. Туристи завмирають.
Душа місця
Давнє коріння
В XI столітті тут пролягав рубіж міста. За Ярослава Мудрого стояли Жидівські, а згодом Львівські ворота — саме звідси починався шлях на захід, у бік Галичини. Після монголо-татарської навали 1240 року від воріт лишилась тільки пам’ять та кілька рядків у літописах. Офіційно назву «Львівська» площа отримала в 1869 році, хоча в народі та на картах її так називали й раніше. До того в ходу була інша назва — Сінна, і це невипадково: тут гамірів один із головних міських ринків.
У сквері на площі стоїть маленька кам’яна дівчинка — Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, яка стала французькою королевою. Скульптура невелика, легко пропустити. Але вона тут — мовчазний нагадувач про те, що ці камені пам’ятають більше, ніж здається.
Базарне минуле
До 1958 року тут стояв величезний Сінний базар — продавали все: від сіна й худоби до посуду й городини. Потім ринок перенесли у нову будівлю на Бульварно-Кудрявській. Будівлю знесли в 2005-му, і на її місці виріс ЖК «Ярославів Град», який остаточно змінив скайлайн району. Кияни, які пам’ятають той ринок, досі не можуть пробачити.
Контрасти в камені
Важко не помітити Будинок торгівлі — цю 25-поверхову махіну висотою близько 94 метрів, яка стирчить посеред площі вже більше сорока років. Побудована між 1968 і 1981 роками, у свій час вона виглядала як щось із фантастичного роману. Зараз — як масивний радянський аргумент у суперечці з довколишньою забудовою XIX століття. Суперечці, яку ніхто не збирається завершувати.
Навпроти — Будинок художника (1978). Його фасад прикрашають сім жіночих фігур, алегорії різних видів мистецтва: скульптура, живопис, музика та інші. У народі їх охрестили «сімома повішеними» — через спосіб кріплення до стіни. Назва прижилась. Самі художники, які десятиліттями працюють у майстернях усередині, ставляться до цього з гумором.
Ще один елемент пейзажу — величезний цегляний каркас недобудованого навчального корпусу університету імені Карпенка-Карого. Будівництво зупинилось на початку 90-х. Відтоді стоїть. Кияни сприймають його як частину краєвиду — щось на кшталт міського привида, який вже давно став рідним.
Прокляте місце
Серед містобудівників і урбаністів площа має неофіційний титул «заклятого місця». За останні тридцять років розроблено більше десяти проєктів реконструкції — розв’язки, торгові центри, нові простори. Жоден не реалізований. Жоден навіть близько не добрався до фінальної стадії. Площа завмерла в дивному стані незавершеності й, схоже, почувається там цілком комфортно.
Є тут і релігійний пласт цієї «незавершеності». На розі Великої Житомирської та Стрітенської колись стояла Стрітенська церква — спочатку дерев’яна, потім кам’яна. У 1920-х роках очевидці описували дивне явище: бані самі собою засяяли золотом. Радянська влада відреагувала передбачувано — знесла храм у 1934-му. Тепер на цьому місці стоїть невелика каплиця, але фундамент старої церкви досі тут, під асфальтом.
Станція, якої немає
Примара метро
Під площею є станція метро. Є платформи, є тунелі, є навіть часткове оздоблення стін. «Львівську браму» практично добудували ще в 1996 році. Але вона досі не відкрита. Потяги проїжджають повз без зупинки — немов і їм ніяково визнавати цей факт.
Причина банальна й разом з тим типово київська: немає ескалаторного тунелю і виходу на поверхню. Проєкт виходу кочує між кошторисами вже майже тридцять років. Проблема не лише у фінансуванні — довкола приватна забудова й судові суперечки за кожен клаптик землі. Тим часом потяги продовжують нехтувати цією зупинкою.
Як дістатися
Громадський транспорт
З транспортом тут проблем немає — якщо не рахувати затори, бо через площу проходить ледь не половина маршрутів центру. Детальніше про всі можливості пересування містом — на сторінці київського міського транспорту.
Безпосередньо на площі зупиняються:
- Тролейбус №6 — від Майдану Незалежності до Мінського масиву.
- Тролейбус №16 — від Майдану Незалежності через метро «Лук’янівська».
- Тролейбус №18 — від Майдану Незалежності до Пріорки.
- Автобус №7 — маршрут до Центрального залізничного вокзалу.
- Автобус №119 — від Контрактової площі до Теремків.
- Маршрутне таксі №181 — від Залізничного вокзалу до площі Тараса Шевченка.
- Маршрутне таксі №439 — від площі Перемоги (Галицька) до Виноградаря.
- Маршрутне таксі №598 — на Троєщину.
Найближчі станції метро — «Золоті ворота» (10–12 хвилин пішки по Ярославовому Валу) і «Лук’янівська» (5–7 хвилин будь-яким тролейбусом).
Що поруч
Двори та мурали
Район навколо — окремий всесвіт. На Великій Житомирській, 38, є великий мурал: сучасний козак бореться зі змієм, переосмислення образу Святого Георгія в українському прочитанні.
За п’ять хвилин ходьби, на розі Великої Житомирської та Олеся Гончара, захований маленький сквер зі скульптурами птахів: Зимородок, Сова, Ворон і Горобець. Кажуть, кожен птах символізує певний тип київської інтелігенції. Хто є хто — вирішуйте самостійно.
А якщо звернути на Рейтарську — потрапляєш у зовсім інший Київ. Зараз одна із наймодніших вуличок міста: кав’ярні, галереї, магазини незалежних дизайнерів і повне відчуття, що час тут іде трохи інакше.
Богема та книги
Будинок художника — не просто виставковий зал. Усередині десятиліттями працюють майстерні відомих українських живописців. Якщо зайти на виставку в Центральний будинок художника, можна вловити той особливий дух «старого Києва» — густий, трохи нафталіновий, але живий.
Площа завжди притягувала студентів Академії мистецтв і Інституту Карпенка-Карого. Аура інтелектуального простору нікуди не ділась — просто книжкові крамниці тепер змінились на кав’ярні з ноутбуками.
Порада від місцевих
Те, чого нема в путівниках
Більшість туристів оглядають площу похапцем: подивились на Будинок торгівлі, сфотографували «повішених муз» і пішли. Але справжня Львівська — в деталях.
Зайдіть у маленьку кав’ярню на Бульварно-Кудрявській. Замовте каву, сядьте біля вікна. Тут завжди є кілька студентів із ноутбуками, один-два художники, яких впізнаєш одразу, і поважні бізнесмени з Будинку торгівлі, які чомусь завжди поспішають. Ціни демократичні: кава від 60 до 120 гривень, жодних туристичних надбавок — місце занадто «своє», щоб косити під атракцію.
Відгуки киян про площу в соцмережах зазвичай діляться на два табори: одні вважають її занедбаним безладом, інші — найчеснішим місцем у місті, яке нікому нічого не доводить. Обидві думки справедливі.
Площа, що не здається
Львівська пережила монгольську навалу, радянські знесення, дев’яності з їхнім будівельним хаосом і сучасні обстріли — і досі стоїть, злегка розхристана, але на місці. Прийдіть сюди ввечері, коли підсвічується Будинок торгівлі, а в кав’ярнях ще горить світло. Місто в цей момент виглядає так, ніби воно нікуди не збирається.