Вірослав Цюп'юк
Громадський активіст
Ми поспілкувались з дніпрівським активістом Вірославом Цюп'юком, аби дізнатись, як це розмовляти українською в Дніпрі, що надихає його не покидати рідне місце і бути частиною тих змін, що в ньому відбуваються. Також поцікавились в чому Вірослав вбачає потенціал Дніпра та що на його думку заважає сьогодні Україні стати успішною.
Концепція спецпроєкту
Ми вирішили дізнатися, хто ті сміливці, які проживаючи в російськомовних містах, щодня спілкуються українською мовою. Нас цікавить, що їх до цього мотивує, якими цінностями вони керуються, що для них являє собою національна ідентифікація та яким власне вони бачать подальший розвиток нашої держави.

За допомогою мовного інструментарію, ми прагнемо дослідити той формотворчий для української нації потенціал, який здавалося б міститься в самих неочікаваних місцях і якому водночас під силу стати прикладом для всієї країни.
Питання-відповіді
Коротко розкажи про себе, зокрема як ти став за активістом?
Революція гідності припала на мій перший курс навчання в університеті (ДНУ, історичний факультет). Пам'ятаю, як сидів на парах та моніторив новини, замість того, щоб слухати предмети. На той момент мені було 16 років і я вже регулярно відвідував місцевий майдан, двічі їздив на київський.

При цьому треба зізнатись, я пропустив гарячу фазу Революції гідності та початок війни. Думаю, весь час в моїй дільності мене супроводжує вина, що через юність, застороги батьків та викладачів я не брав безпосередньої участі в тих подіях, не взяв участі у війні на Сході Україні. З тих пір на підсвідомому рівні відчуваю, що це моя країна і я можу робити вклад в її розбудову.

На щастя роки мого формування як особистості синхронізувались з формуванням модерної української держави. З тих пір розвиток і доля моєї країни, і моя ідентичність невід'ємно пов'язані (Посміхається).

На підсвідомому рівні відчуваю, що це моя країна і я можу робити вклад в її розбудову.
— Якими саме активностями, ти займався з того часу?
З того часу брав участь в студентській раді, громадській діяльності, після ряду активностей - мітинги, побудова за допомогою бюджету участі комунального молодіжного центру, історичні лекції по школам на тему Голодомору, дисидентського руху, я знайшов команду однодумців, з якими ми підійшли до цього більш інституційно, створили власну громадську організацію "Спільнота активної молоді".

За останній рік реалізували два гранти від Європейського союзу, щоб створити проект "Антикорупційна школа" - навчали молодь боротись з корупцією, в командах вони писали власні розслідування. На основі цього створене антикорупційне медіа "На гачку", яке ми зараз розвиваємо. Наразі ми об'єднуємо активну молодь на основі цінностей, регулярно робимо акції, долучаємось до рухів "Хто замовив Катю Гандзюк", мітинги проти Авакова, на захист Стерненка та української мови.

— В скільки років та за яких обставин ти перейшов на українську мову? Якою мовою в тебе розмовляли в родині?
Мені в цьому плані пощастило: моя мама викладає українську в університеті НГУ "Дніпровська політехніка", а тато - родом з західної України. Тому я змалку україномовний.
Як це бути українськомовним в російському місті?
Спочатку було складно. Я навчався в передмісті Дніпра, м. Підгородне, українська мова там була нормою - але навіть там відчував складнощі через свою проукраїнську позицію. Одного разу мені закидали "валити на свою західну Україну" за те, що я публічно захищав УПА. Спершу в університеті більшість розмовляла російською. Згодом, я сформував своє оточення з людей, які відповідали мені ціннісно та стало набагато легше. Я і не уявляв, що в Дніпрі їх так багато!
— Що для тебе означає говорити українською?
Це впершу чергу самоідентифікація, в Дніпрі це прояв публічної позиції. Говорити українською - маркувати простір, декларувати, шо це твоя країна.
Говорити українською - маркувати простір, декларувати, шо це твоя країна.
— Як гадаєш найкраще змотивуввти містян розмовляти українською?
Державно політика повинна сприяти створенню комфортного для цього середовища: закон про мову чудово написаний для цього, сподіваюсь ми зможемо відстояти та проконтролювати його втілення. Крім цього, чудово було б інвестувати в розвиток української: створення музичних майданчиків, фестивалів, книжок, серіалів, блогів українською, щоб люди мали альтернативу російськомовному продукту, який має величезне підсилення капіталом Росії.
— Розкажи про своє місто за що його можна любити і ненавидіти? І як людина яка не переїздить до столиці і залишається в Дніпрі, який ти бачиш в ньому потенціал.
Раніше існував стереотип, що Дніпро - класичне російськомовне місто. Але з 2014 року ми отримали славу "Міста-форпосту", "Міста, що зупинило російську весну". Найбільша кількість призивників та добровольчих батальйонів на початку війни була саме з Січеславщини. Гостям, які приїздять в наш край, я обов'язково показую дві пам'ятки - найбільший український прапор в центрі міста, який водно навіть з іншого берега. Та Музей АТО, який здатен довести до сліз всіх, хто знайомий з подіями 2014 року.
Раніше існував стереотип, що Дніпро - класичне російськомовне місто. Але з 2014 року ми отримали славу "Міста-форпосту", "Міста, що зупинило російську весну".
— І як людина яка не переїздить до столиці і залишається в Дніпрі, який ти бачиш в ньому потенціал?
Найголовніше, чому я хочу залишатись в Дніпрі - так це тому, що це місто, яке свідомо, крок за кроком робить себе Українським. З моїми поглядами, мені набагато комфортніше було б жити десь у Львові, але тут їх треба відстоювати та допомагати Дніпру переймати цю ідентичність. В квітні, представники обласної влади скинули червоно-чорний прапор з монументу космічної ракети, який туди встановили волонтери та активісти. Просто тому, що це було неподалік обласної ради, а політичній кон'юктурі це не підходило. І вже в травні, сотні активістів домоглися встановлення 12-метрової щогли з цим стягом біля будівель Дніпро ОДА та Дніпропетровської обласної ради.
Чи була якась зворотня реакція?
Хоча робили це всупереч їм, фундамент волонтери охороняли 5 днів. Коли Максим Бужанський, депутат з Дніпра, намагався саботувати закон про мову, стихійно, "знизу", за два дні пройшла два мітинги проти цього, в яких взяло участь більше сотні людей - один біля офісу "Слуги народу", інший біля ОДА. Ветерани, волонтери, активісти, вчителі, викладачі, молодь - виступали та наголошували, що прагнуть жити в українському Дніпрі. При цьому, значна частина учасників акції, як і більшість населення Дніпра - російськомовні. Я не можу дозволити собі кинути це місто та не допомагати йому в його боротьбі за Україну.
— Які проблеми ти на разі бачиш в Україні та які зміни необхідні їй аби стати успішною?
Якщо абстрагуватись від очевидного: війни з Росією за незалежність, корупції. На мою думку, Україна має стати максимально інклюзивною державою для молоді. Надавати можливість активним людям робити кар'єру і долучатися до змін. В першу чергу як державним службовцям. Коли молодь буде бачити можливість соціальних ліфтів, вона з часом змінить цю країну на краще, модернізує її.
Коли молодь буде бачити можливість соціальних ліфтів, вона з часом змінить цю країну на краще.
Над матеріалом працювали
Ярослав Карпенко
Інтерв'юер
Поліна Бражнікова
Редактор