Артем Шаіпов
Голова PGA

Про інтерв'ю
Голова правління Professional Government Association про становлення своєї особистості, навчання в Кембриджі, співпрацю з Френсісом Фукуямою та цінності, які надихають досягати омрієних цілей.
*Асоціація професійного уряду (PGA) об'єднує 3000 українських випускників із західною освітою. Діяльність асоціації спрямована на реформування державної служби в Україні.

Серед активних членів асоціації такі парламентарі як Дмитро Наталуха очоливший Комітет з питань економічного розвитку, Єгор Чернєв, який працює над цифровою трансформацією України і очолює постійну українську делегацію в Парламентській асамблеї НАТО, а також Єлізавета Ясько, яка очолила українську делегацію в ПАРЄ. В Уряді, PGA представлена Ганною Новосад, яка є міністеркою освіти і науки та Андрієм Загороднюком, який очолив міністерство оборони.
Нижче ви зможете прочитати light версію інтерв'ю, досить просто розгорнути цікавлячу вас вкладку.

Досвід навчання в Кембриджі
Навчання. Я називаю Кембридж місцем втрачених можливостей. Просто можливостей, які дає Кембридж настільки багато, що більшість з них проходить повз тебе. Ти фізично не можеш за всим встигнути.

Це дуже серйозний виклик, особливо для тих людей в кого є так званий синдром FOMA (Fear of missing out) – коли ти боїшся пропустити якусь можливість. Під час навчання в Кембриджі, я чітко зрозумів, що потрібно мати свою адженду. Ти повинен мати пріоритети, які допоможуть тобі орієнтуватися і робити правильний вибір.

Справа в тому, що майже одразу тебе занурюють в атмосферу коли ти або пливеш за течією і сам собі не належиш, або береш справу в свої руки і пріоретизуєш залишаючи ли те, що насправді потрібно.

В Кембриджі є така студентська приказка, мовляв: ти можеш робити дві з трьох речей, навчатися, спати і соціалізуватися. Завжди треба чимось жертвувати.

Networking. Як на мене, одне з серйозних призначень топового університету допомогти тобі побудувати чудові контакти. Середовище в яке ти занурений має допомагати тобі реалізовувати твої проекти і ти так само маєш допомагати іншим.

Цінність різноманіття. Коледжна система Кембриджу ставить тебе в такі рамки, що хочеш ти цього чи ні, ти будеш спілкуватися з людьми різних сфер. Наприклад, навпроти мене жила дівчинка-математик, яка щойно захистила PhD. Через стінку від мене жила дівчина, яка займається геологією.

В такому спілкуванні, відкриваєш для себе інші сфери. Ти вимушений простою мовою пояснювати те над чим працюєш. І ось коли відбувається стик різних світоглядів, дуже часто народжуються нові цікаві ідеї, які інакше не могли б народитися.

Кембридж відомий саме тим що там зроблено дуже багато відкриттів, які змінили наше уявлення про всесвіт. Той же Ньютон, якому на голову упало славнозвісне яблуко і в результаті він відкрив закон тяжіння. Саме в цих стінах розшифрували людське ДНК, розщепили атом, винайшли реактивний двигун.
Лідерство
Спільні цінності. PGA має свій кодекс честі. Передусім, він передбачає такі якості, як доброчесність, професійність та компетентність. Окрім того, що ці якості виписані в нашому кодексі, я вважаю вони мають також бути виписані на серці у кожного. Лише за цієї умови можна щиро впроважувати зміни.

Місія організації. Дуже важливо орієнтуватися на місію організації. Коли керуєш організацією, місія є для тебе тим компасом, з яким ти звіряєш кожне своє рішення. Ти маєш розуміти, наскільки те, що ти або члени твоєї команди зараз пропонують робити, буде сприяти досягненню місії організації.

Взаємодія. Коли працюєш з дуже амбітними людьми, особливо коли вони мають різне бачення, щодо того як дістати вухо то це є великим викликом. Також складні ситуації трапляються, коли хтось часом наприклад сказаже, що буде тільки так, і ніяк інакше. У такому випадку, я намагаюсь знайти гармонію у взаєминах з колегами і прийняти мудре соломонове рішення, яке дозволило б кожному зберегти обличчя.

Гармонія. Для мене дуже важливо, щоб між членами команди була гармонія і порозуміння. Я намагаюся інтегрувати людей в команду і згладжувати конфлікти якщо вони виникають.

Якщо говорити звідки в мене ця тяга до гармонії, то тут скоріше за все свою роль зіграв мій річний досвід проживання та навчання в Китаї. Коли я навчався по обміну в Пекінському університеті, на мене справило враження те, що в конфуціанстві дуже важливим є принцип побудови гармонії у суспільстві.

Коли до твоїх проектів долучаються люди і в результаті отримають нагоду для певного особистісного та професійного зростання, знайомлять з новими цікавими людьми, відкривають для себе нові захоплюючі можливості - це те, що дає мені відчуття самореалізації.

Моя задача як лідера – об'єднувати та спрямовувати, допомагати краще робити нашу спільну роботу.
Цінності та натхнення
Дитинство. В юному віці, я захоплювався східними єдиноборствами. Це було своєрідним зануренням в себе, початком роботи над собою. Знайомство з східною філософією вимагало постійних вольових зусиль. Як відомо, саме воля формує у людини здатність керувати собою і, як наслідок, дає можливість змінювати навколишній світ. Це правило: якщо ти не здатен керувати собою, ти не зможеш продукувати зміни.

Експеримент Віктора Франкла. Він радив уявити себе людиною дуже похилого віку і подивитись на себе теперішнього. Подивитись на час, який відділяє тебе від тієї літньої людини, і спробувати зрозуміти, чим би ти хотів займатись зараз, що тобі приносило би відчуття найбільшої самореалізації, радість від прожитого життя у тому похилому віці.

Не має значення, скільки нулів на рахунку твоєї банківської карти. У кінцевому результаті куди важливіше скільком людям ти допоміг змінитися на краще, скільки ти втілив проектів, які допомогли розвинути твою країну.

Зрозуміло, що фінансовий ресурс важливий, але мною заволоділа інша мотивація. У мене не було іншого варіанту, окрім як свідомо повертатися до України і працювати над тим, щоб змінювати нашу країну на краще.

Самореалізація. Я зрозумів, що найкраще зможу проявити себе, якщо буду допомогати моєму суспільству розвиватись. Це саме те що буде приносити мені найвищу професійну насолоду, задоволення і відчуття самореалізації.

Подолання проблем. Коли стикаєшся з якоюсь проблемою і тобі не вдається її вирішити то бажано мислити ширшими категоріями, розширяти горизонти свого планування. В цей момент потрібно завжди повертатись думками до того, що ти ніколи не знаєш що чекає на тебе за рогом.

Потрібно владати набагато більше зусиль, значно більше працювати над собою, кожного разу ставити для себе ще вищу планку. Коли ти проходиш це все і виходиш переможцем, розумієш, що насправді те що тобі раніше відмовили було для тебе добре. Інакше, ти б зупинився на попередньому рівні.

PGA. Ядро PGA - це люди які мають глобальний світогляд. Вони помічають можливості за межами того що вони бачать в повсякденному житті. Заснування цієї асоціації стало можливим лише завдяки ним.

Початок шляху
— Привіт, Артеме! Розкажи, з чого все починалось, а саме про містечко, в якому ти народився, та про свою родину?
— Я народився в місті Бахмут Донецької області. Там дуже потужна історична традиція. Це місто здавна було центром козацького краю.

Мої батьки мене завжди підтримували і ніколи не намагалися нав'язати свою точку зору щодо вибору майбутнього і заохочували в мені особисту відповідальність. Це мені допомогло стати більш самостійним набагато раніше, ніж це відбулося би в іншому випадку. За це я дуже вдячний своїм батькам.

Однак батькам, особливо мамі, було дуже важко відпускати мене на навчання до Києва. До сих пір пам'ятаю наше прощання на вокзалі, зі сльозами на очах. Проте рішення було прийнято і його потрібно було втілювати в життя.
— Перед тим, як згадати університет, ти міг би згадати свої шкільні роки і чим саме вони тобі запам'ятались?
— Мені дуже пощастило з учителями. Незважаючи на те, що за мірками Києва моє місто може здатися провінційним, школа, в яку я ходив, на мою думку, одна з найкращих в Україні.

Люди, які в ній викладають, – справжні зірки. Наприклад, мій викладач з права, Володимир Лукич Сутковий, який підготував цілу плеяду випускників, які отримували призові місця на всеукраїнських олімпіадах з права. Три роки поспіль, я був одним з них.
— Ти продовжуєш спілкуватися зі своїми шкільними вчителями?
— Буквально на днях я повернувся з рідного міста, де мав змогу поговорити зі своїми вчителями. Так, одна моя вчителька, починаючи з 5 класу викладала мені біологію і філософію. Це дуже розвивало мій світогляд.

Ця вчителька нещодавно захистила кандидатську дисертацію з біології. Дуже талановита людина, вона могла б викладати в будь-якому університеті. Я запитував її: чому ви викладаєте в школі? У відповідь вона сказала, що саме тут місце її служіння. Мовляв, якщо вона буде тут і надалі працювати, вона зможе ще більше вплинути на свідомість дітей. У довгостроковій перспективі це буде мати найбільший позитивний ефект для розвитку нашого суспільства.

Дуже сильне враження на мене справила ось ця її філософія служіння. Вона була засадничою в формуванні мого світогляду.
Це правило: якщо ти не здатен керувати собою, ти не зможеш продукувати зміни.
— Окрім навчання в тебе були якісь заняття, вплив яких ти б міг відслідкувати на тебе сьогоднішнього?
— Ще у шкільному віці я захоплювався східними єдиноборствами. Це було своєрідним зануренням в себе, початком роботи над собою. Знайомство зі східною філософією вимагало постійних вольових зусиль. Як відомо, саме воля формує у людини здатність керувати собою і, як наслідок, дає можливість змінювати навколишній світ. Це правило: якщо ти не здатен керувати собою, ти не зможеш продукувати зміни.
Університет
— Як ти вступав до університету?
— Коли я почав перемагати на всеукраїнських олімпіадах з права, у мене відразу з'явилося прогресуюче бажання навчатися в кращому університеті.

Щодо вибору професії, тут власне зіграла роль моя тяга до права. Пам'ятаю, спалах у свідомості, коли я відкрив основи правознавства для 9 класу, а на початку книги був такий латинський вираз: "Право -це мистецтво добра і справедливості". Цей момент для мене назавжди закарбувався. В ту мить я чітко зрозумів для себе, що це мабуть те, чому варто присвятити своє професійне життя.
— А як саме ти обирав університет?
— Трапилося так, що я отримав перше місце на міжнародному турнірі-симпозіумі з права, який проходив в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Перемога подарувала мені запрошення на навчання. На той час мене вразило, що сертифікат був підписаний міністром освіти і ректором університету. Власне, мені залишилося лише приїхати під час вступної кампанії і подати документи, що я і зробив.
— Розкажи про свій переїзд до Києва, про свої університетські роки?
— Це був важкий період, тому що до цього я був трохи таким "домашнім" хлопчиком. Незважаючи на це, в іншому місті, хочеш того чи ні, ти вириваєшся зі звичного для тебе оточення. Коли я тільки переїхав до Києва, у мене не було ні родичів, ні близьких друзів, які були б місцевими.

З'їжджаючи від батьків, одразу переходиш в режим самостійного життя. Навіть якщо батьки допомагають тобі фінансово, ти все одно мусиш всі побутові речі самостійно закривати: своїм часом, своїми силами.

З мого класу буквально ще дві людини переїхало навчатись до Києва. Орієнтовно ми зустрічалися раз на два тижні. Разом відвідували музеї, спільно досліджували місто.
— Як б ти резюмував своє навчання в університеті Шевченка?
— Це був складний період, але це виклик який допоміг мені стати сильнішим. Роки навчання, знову ж таки, супроводжувалися формуванням характеру, гартуванням особистості.

З друзями, які з'явилися у мене в університеті, ми продовжуємо спілкуватись, більше того, час від часу працюємо над спільними проектами. Можливо, лише не так часто, як хотілося би.
Фото з ресурсу weloveua.com
— Після закінчення Київського університету, ти спробував вступити до італійського університету. Можеш поділитись цією історією?
— Навчаючись в університеті, я хотів поїхати вчитись на магістратуру за кордон, для того, щоб краще зрозуміти світ. Моя перша спроба була поїхати на навчання в Туринський університет.

Вступати я планував разом з другом. Усе-таки, разом легше було б. Так вийшло, що він краще підготувався, подав документи раніше і вступив в цей університет, на відміну від мене.

У мене був певною мірою стрес, тому що коли ти вкладаєш багато сил і часу, складаєш іспит англійською мовою, подаєш академічну роботу, і в результаті отримуєш відмову - це дуже вибиває з колії.
Ти повинен мати пріоритети, які допоможуть тобі робити правильний вибір
— До цього ще повернемось. Розкажи про своє навчання в Кембриджському університеті?
— Я називаю Кембридж місцем втрачених можливостей. Просто можливостей, які дає Кембридж, настільки багато, що більшість з них проходить повз тебе. Ти фізично не можеш за всім встигнути.

Це дуже серйозний виклик, особливо для тих людей, в кого є так званий синдром FOMО (fear of missing out), коли ти боїшся пропустити якусь можливість. Що я для себе зрозумів під час навчання в Кембриджі, так це те, що потрібно мати свою адженду. Ти повинен мати пріоритети, які допоможуть тобі орієнтуватися і правильно робити вибір.
Світлини Кембриджського університету
Фото: pinterest.com
— Розкажи детальніше, чому так?
— Справа в тому, що майже одразу тебе занурюють в атмосферу коли ти або пливеш за течією і сам собі не належиш, або береш справу в свої руки і реально пріоритезуєш те, що тобі справді потрібно.

Там є така студентська приказка, мовляв, ти можеш робити дві з трьох речей: навчатися, спати і соціалізуватися (сміється). Завжди треба чимось жертвувати.

Як на мене, одне з найважливіших призначень топового університету – допомогти тобі побудувати чудові контакти. Середовище, в яке ти занурений, має допомагати тобі реалізовувати твої проекти і ти так само маєш допомагати іншим.
Середовище, в яке ти занурений, має допомагати реалізовувати твої проекти і ти так само маєш допомагати іншим
Кембридж 1949. Фото Сліма Айронса з pinterest.com
— Не міг не звернути уваги на сучасну будівлю юридичного факультету, де ти навчався. Розкажи, чим саме наповнений простір всередині приміщення?
— Саме приміщення факультету дечим нагадує бібліотеку. Коли заходиш всередину, побачиш лише невелику кількість аудиторій. Весь інший простір припадає на величезну бібліотеку, при чому суто юридичну.

Дивлячись на величезні полиці з книгами, ти наочно бачиш свою обмеженість. Однак мене захоплює саме електронна бібліотека, адже твій пароль доступу фактично дає можливість відкрити для себе знання цілого світу. Маючи пароль до всіх знань світу, все одно розумієш, що опанувати тобі під силу лише маленьку частину: менше одного відсотка.

Це усвідомлення обмеженості власних знань стимулює в тобі важливе відчуття – intellectual humbleness (інтелектуальної скромності). Навіть якщо ти навчаєшся в такому потужному глобальному університеті. Це те, що культивується в тих стінах, те що відчувається під час знаходження в таких інституціях, те що закладено в Кемі навіть з точки зору побудови простору.
Факультет права Кембриджського університету
Фото: pinterest.com
— Трохи дивує, що класичний університет дає собі можливість відійти від минулих архітектурних манер. Переглядаючи фото, складається враження, що цей простір просто зобов'язаний бути місцем для втілення інноваційних підходів. Чи відповідає це дійсності?
— Зрозуміло, що такі університети не можуть собі дозволити не знаходитись на вістрі нових підходів. Ті підходи, які університет має для побудови роботи зі студентами, до рекрутингу професорів, мені дуже сильно сподобались, вони однозначно інноваційні.

Взагалі, на мою думку, університет не може залишатись лідером у своїй галузі, якщо він не знаходиться в авангарді створення нових знань і нових підходів до транслювання освіти та викладання.
— Ти міг би трохи розповісти про професорів, які тобі найбільше запам'ятались під час навчання?
— Взагалі, що таке професор в Сполученому Королівстві, зокрема в Кембриджі? Це людина, яка одночасно досягла вершин і в академічній кар'єрі, і в практичній діяльності.

До прикладу, Джеймс Кроуфорд (James Richard Crawford) - мій професор з міжнародного права, він сам австралієць, і його Австралія номінувала на суддю Міжнародного суду ООН. Перед тим він регулярно був у складі колегій суддів міжнародних трибуналів. Він був одним з тих, хто розробляв доктрину сучасного міжнародного права, працюючи в органах ООН. Це людина, яка крізь своє життя пропустила дуже багато досвіду, який дає їй можливість розумітися на тому, що вона розповідає. Його знання не з книжок, не з переказів.
— Можеш пригадати ще когось з викладачів, чий підхід на тебе сильно вплинув?
— Інший професор, Алан Дашвуд (Alan Dashwood), дуже відомий британський правник, викладав у мене право Європейського Союзу. Коли я навчався на магістерці, він саме отримав титул лицаря від королеви Єлизавети. Він 40 років захищав інтереси Її Величності в Суді Справедливості Європейського Союзу і очолював юридичну службу Європейської Комісії. Людина, яка є титаном практики, яка працювала ледве не з усіма кейсами, про які розповідає.

У моїй групі було 10 студентів, і коли у нас відбувались заняття, ми сідали за круглим столом і аналізували, яким чином були використані ті чи інші аргументи в конкретній справі. Він розповідав про помилки, які він допустив, а також про те, що сьогодні би зробив інакше. Наприклад, яким би чином побудував лінію захисту.

Він рефлексував передусім про свій власний досвід. Це дає можливість поставити запитання людині, яка з цим безпосередньо працювала. Коли маєш можливість спілкуватися з фахівцями такого масштабу і вчитися у них, ти відкриваєш перед собою нові горизонти для особистісного зростання. Це величезна можливість.
— В українських реаліях певно трохи незвично чути про те, як людина такого рангу не лише визнає свої помилки перед собою, а і ділиться ними. Взагалі, що ти виніс для себе, зіштовхуючись з таким відкритим підходом не лише до викладання, а і комунікування в цілому?
— Коли ти розумієш якого рівня люди з тобою працюють, наскільки вони відкриті, наскільки вони прості у спілкуванні, не зверхні, і наскільки вони спрямовані на постійне навчання, в тебе з'являються еталони професійної поведінки. Коли бачиш такі приклади, це тебе надихає на стрімке особистісне зростання.

Ти бачиш, що ці люди справді хочуть навчити тебе і максимальною мірою передати тобі свої знання й досвід. Справа лише в тому, скільки ти можеш вмістити і скільки ти хочеш взяти. Загалом такий підхід до спілкування є прикладом того, що я розповідав про інтелектуальну скромність. Це власне те, що я намагаюсь практикувати і поширювати в Україні.
— Під час навчання ти мав змогу отримати якийсь практичний досвід?
— Власне, в Кембриджі були різноманітні спільноти, і одна з них, більш професійного напрямку, давала цей досвід. Спільнота називається Cambridge Рro Bono Society, яка об'єднує студентів-правників, які допомагають напрацьовувати рішення міжнародним судовим інституціям.

Наприклад, ми отримали справу Міжамериканського суду з прав людини, і нас попросили дати юридичний висновок по низці питань, які постали навколо цієї справи. Ми дуже наполегливо працювали: провели ґрунтовне дослідження, опрацювали багато літератури, комунікували з нашою професурою, і зрештою запропонували свій юридичний висновок Суду. Для мене це була чудова практика.
— Яким було твоє студентське життя?
— Коледжна система Кембриджу ставить тебе в такі рамки, що хочеш ти цього чи ні, ти будеш спілкуватися з людьми різних сфер. Наприклад, навпроти мене жила дівчинка-математик, яка щойно захистила PhD. Через стінку від мене жила дівчина, яка займається геологією.

В такому спілкуванні відкриваєш для себе інші сфери. Ти вимушений простою мовою пояснювати те, над чим працюєш. І ось коли відбувається стик різних світоглядів, дуже часто народжуються нові цікаві ідеї, які інакше не могли б народитися.

Кембридж відомий саме тим, що там зроблено дуже багато відкриттів, які змінили наше уявлення про Всесвіт. Той же Ньютон, якому на голову упало славнозвісне яблуко, і в результаті він відкрив закон тяжіння. Саме в цих стінах розшифрували людське ДНК, розщепили атом, винайшли реактивний двигун і ще багато чого корисного для людства.

Фото з особистого архіву героя
— Тепер коли ти закінчив Кембридж, як ти дивишся на невдалий вступ до Туринського університету? Можеш поділитися своїми роздумами?
— Вже ретроспективно я зробив для себе певні висновки з цього життєвого уроку. Коли ти стикаєшся з якоюсь проблемою, і тобі не вдається її вирішити, то бажано мислити ширшими категоріями, розширяти горизонти свого сприйняття. У цей момент потрібно завжди повертатись думками до того, що ти ніколи не знаєш, що чекає на тебе за рогом.

Таким чином, вклавши набагато більше зусиль, значно більше попрацювавши над собою, я поставив для себе ще вищу планку і врешті-решт її досягнув. Коли проходиш це все і виходиш переможцем, розумієш, що насправді те, що тобі раніше відмовили, було для тебе добре. Інакше ти б зупинився на попередньому рівні.
Головне продовжувати працювати над собою, кожного разу ставити собі амбітнішу мету і досягати її
Фото з особистого архіву героя
— Що тебе підштовхнуло до того, щоб повернутись в Україну?
— Коли я гуляв вузькими кембриджськими вуличками, у мене був час подумати над тим, які мої життєві цілі, якій власне справі я хочу присвятити своє життя.
На жаль, мало хто з людей ставить собі подібні запитання і серйозно роздумує над ними, скажімо, декілька днів або тиждень. Власне, у мене з цим пов'язаний певний період рефлексії, і це дуже важливо.

В результаті, я зробив для себе висновок, що найкраще зможу проявити себе, якщо буду допомагати моєму суспільству розвиватись. Це саме те, що буде приносити мені найвищу професійну насолоду, задоволення і відчуття самореалізації.

Потім, я ще провів над собою експеримент, який радив проводити Віктор Франкл.
Вулиці Кембриджу
Фото: pinterest.com
— Що за експеримент? І які висновки, виходячи з нього, ти для себе зробив?
— Я провів над собою експеримент, який радив проводити Віктор Франкл. Він радив уявити себе людиною дуже похилого віку і подивитись на себе теперішнього. Подивитись на час, який відділяє тебе від тієї літньої людини, і спробувати зрозуміти, чим би ти хотів займатись зараз, що тобі приносило би відчуття найбільшої самореалізації, радість від прожитого життя у тому похилому віці.

Не має значення, скільки нулів на твоєму рахунку. У кінцевому результаті куди важливіше, скільком людям ти допоміг змінитися на краще, скільки ти втілив проектів, які допомогли розвинути твою країну.

Зрозуміло, що фінансовий ресурс важливий, але це саме мотивація праці на суспільне благо, яка мною заволоділа. У мене не було іншого варіанту, окрім як повертатися до України свідомо і працювати над тим, щоб змінювати нашу державу на краще.
Не має значення скільки нулів на рахунку твоєї банківської карти. В кінцевому результаті куди важливіше скільком людям ти допоміг змінитися на краще.
— Ми все про Британію і Британію, а ось чи виступав хтось з скажімо з публічних українських інтелектуалів з лекцією під час твого навчання Кембриджі?
— Восени 2012 року у нас був семінар з українським істориком сучасності, Андрієм Портновим. Під час семінару ми говорили про історію України від середніх віків до сьогодення. Ще тоді він зміг дуже влучно розкрити концепцію "русского міра" і те, яку загрозу вона несе для України. На жаль, в Україні у той час мало хто про це думав і замислювався над цією величезною проблемою.

Він досить детально розкрив суть російської загрози, і в той момент я для себе чітко зрозумів, що переді мною стоїть рішення: яку саме парадигму я підживлюю своєю енергією: російську чи українську. Саме після цього семінару я прийняв для себе рішення спілкуватися рідною мовою.
Постійне розширення рамок найкраще свідчення того, що ти мислиш в глобальній парадигмі.
— Чи можна сказати, що Кембридж був для тебе тією обов'язковою цеглиною в побудові життєвого максималізму?
— Звісно, навчання там спонукає тебе ставити вищі цілі і досягати більшого. Оскільки Кембридж це один з найдавніших і найвизначніших університетів нашої планети, то природньо, що він формує глобальний світогляд. Виходячи з цього, він народжує в тобі бажання формувати для себе глобальні цілі.

Тепер коли працюєш над проектами, ти автоматично розширюєш рамки пошуку варіанта вирішення проблеми, змінюється навіть те, як ти дивишся на саму проблему. Цей бекграунд підштовхує до пошуків якихось альтернативних способів мислення щодо конкретного питання.
Професія
— Розкажи про PGA, як виникла ваша асоціація?
— PGA – це, по суті, продовження Майдану, продовження Революції Гідності іншими засобами. На той момент ситуація в країні була дуже плачевна, особливо з точки зору державного управління: фахових кадрів катастрофічно не вистачало. Терміново потрібно було закривати прогалини.

В лютому 2014 року ми отримали імпульс з боку Гарвардського клубу України. Мовляв, друзі, давайте об'єднаємо зусилля і запропонуємо уряду найкраще, що в нас є: людський капітал.

В результаті, ми об'єднали свої сили і направили відкритого листа до керівника Уряду, на той час, Арсенія Яценюка. Незабаром, 12 березня 2014 року ми виступили з прес-конференцією, на якій представили нашу Асоціацію.
У світі немає супер людей, зате є супер ідеї.
Як правило, навколо супер ідей об'єднуються звичайні люди, які роблять незвичайні речі.
— Як відомо своєю ціллю ваша організація артикулює створення найкращого уряду в світі. Ти міг би пояснити: ви ставите собі часові рамки для реалізації такої амбітної мети?
— Наше лого має п'ять жовтих точок. На думку деяких членів Асоціації, ці п'ять точок символізують п'ять поколінь, які нам потрібні для створення в Україні найкращого уряду в світі. На думку більш оптимістичних представників, в числі яких і я, ці п'ять точок символізують кількість десятків років. Однак, в будь-якому випадку це великий часовий горизонт.

Для досягнення такої амбітної мети ми об'єднуємо і заохочуємо людей з західною освітою іти працювати в уряд. В цілому, основна задача асоціації - об'єднувати людей навколо супер ідеї. У світі немає супер людей, зате є суперідеї. Як правило, навколо суперідей об'єднуються звичайні люди, які роблять незвичайні речі. PGA - є носієм цієї суперідеї для України.
— А який стан справ був до цього, і як саме вам вдалося заручитись підтримкою минулого Уряду?
— Коли ми починали, дуже важко було шукати вакансії, вони, як правило, були заховані на сайтах органів влади. Взагалі, існувала дуже складна процедура подачі аплікаційних заяв. В кінцевому рахунку, наші пропозиції і напрацювання сприяли спрощенню процесу залучення на державну службу. По суті, PGA слугувала громадською HR агенцією для уряду.

Треба віддати належне Арсенію Яценюку, який після того як отримав наш лист, розіслав наше звернення по всіх міністерствах. Ми почали отримувати звернення від інших органів влади, навіть перейшли на місцевий рівень. Наприклад, комусь потрібен був радник міського голови або людина в департамент міжнародних зв'язків.

Тільки за 2014-2015 рік у відповідь на десятки запитів ми надіслали більше тисячі CV наших членів, приблизно сотня з яких пішла у владу. Як можна зрозуміти, запит на підтримку реформи державного управління був дуже високий, особливо в перший час після Революції Гідності.
Аресеній Яценюк
Фото: kmu.gov.ua
— Наведи, будь-ласка, якийсь конкретний приклад того, що на той час відлякувало дійсно фахових спеціалістів подаватись на державну службу?
— Коли ми хочемо зацікавити подаватися на вакансії професіоналів високого рівня, дуже важливо, щоб були правильно налагоджені комунікації. Наприклад, людина подається на державну службу, і їй потрібно уточнити якусь інформацію. Якщо вона дзвонить в міністерство, і з нею спілкуються не дуже привітно і не людською, а канцелярською мовою, то це відразу буде людей відвертати.
— Можеш розповісти, який був ваш перший проект, з якого все почалося?
— Якщо не враховувати нашу роботу як громадської HR агенції для уряду, першим нашим проектом було просування ідеї єдиного вікна державної служби. Цей проект слугував для того, щоб людям не доволилось розшукувати інформацію про вакансії на десятках сайтів і нам не доводилося кожного разу розсилати інформацію вакансії, а щоб все знаходилось на єдиному онлайн порталі державної служби.

Нам приємно, що в тому числі завдяки нашій підтримці і лобіюванню з'явився такий портал, як сareer.gov.ua. Ми долучилися до створення цієї платформи і потім допомагали уряду її популяризувати.

Так у 2017 році на підтримку запуску набору на нову державну службу через career.gov.ua ми створили гарячу лінію, за якою доступно роз'яснювали процедурні питання. Це сприяло формуванню нового підходу до взаємодії між державою і громадськістю і створенню нового іміджу державної служби.
— Ти сказав, що справи ішли особливо добре в перший час Революції Гідності. Що було після?
— На жаль, після того як пройшли президентські і парламентські вибори 2014 року, ми побачили, що попит на нових фахівців з-поза системи почав сильно знижуватись. Зрозумівши цю тенденцію, ми вирішили що потрібно переформулювати нашу місію для того, щоб адаптуватись до нових умов. В тому чи іншому форматі ми незмінно хотіли залишатись релевантними і продовжувати працювати на покращення якості державного управління.

З того часу, ми відійшли від концепції суто HR-агенції, яка до того була нашим основним нарямком роботи. Ми почали працювати над конкретними точковими проектами, які мали б безпосередній ефект на якість управління.
— Розкажи про свої перші кроки після того, як ти очолив PGA?
— Власне коли мене обрали головою Правління, я ініціював проведення дослідницького проекту в цілях отримання зворотного зв'язку від державних службовців. Цей проект став особливо актуальним після того, як члени нашої Асоціації, які пропрацювали в уряді, з різних причин вийшли з нього.

Коли потрібно було дати чесний відгук про свій досвід роботи в уряді, то більшість з них жалілася саме на токсичність організаційної культури. Мовляв, коли приходить людина, яка хоче займатися змінами, консервативна бюрократія вставляє палки в колеса і стримує більшість її ініціатив.

Це опитування ми проводили для того, щоб краще зрозуміти організаційну культуру нашої державної служби.
— Як б ти охарактеризував суть проекту?
— Головний меседж проекту: надати голос державним службовцям. Дуже важливо, щоб людина розуміла, що вона може бути почутою, що її думка важлива, що на неї зважають і до неї прислухаються. Навіть якщо людина працює в нижчій ланці державної служби, її відповідь буде взята до уваги. Саме це буде формувати основу для покращення діяльності кожного органу виконавчої влади. Іншими словами, цей проект покликаний в перспективі дати голос понад 250 тисячам державних службовців України.
Дуже важливо коли людина розуміє, що вона може бути почута, що її думка важлива
— Можеш детальніше розповісти, як реалізовувався проект?
— На сьогоднішній день у співпраці із Секретаріатом КМУ, Київською школою економіки та Центром демократії, розвитку та правовладдя Стенфордського університету ми провели всі заплановані етапи дослідження. Спочатку були проведені глибинні інтерв'ю з колишніми і нинішніми державними службовцями. Потім так само провели розширене опитування фахівців з питань реформ, які по суті нещодавно увійшли на державну службу. Ми вже оприлюднили звіт за результатами перших двох етапів дослідження.

Третій етап цього великого проекту являв собою проведення опитувань серед представників міністерств і секретаріату Кабінету Міністрів на предмет таких трьох ключових речей: наскільки державна служба є автономною у прийнятті рішень, наскільки державна служба є політизована або не політизована, наскільки державні службовці кадрові, професійні незалежні в прийнятті своїх рішень. І насамкінець, наскільки те, що вони роблять, задовольняє їх з точки зору організаційної культури, про яку ми говорили.

Для інтерв'ювання був напрацьований ґрунтовний опитувальник на майже 50 запитань. Таким чином, ми змогли опитати представників 14 міністерств, а також Секретаріату Кабінету Міністрів, загальною чисельністю понад 1800 людей. Зараз ми займаємось обробкою отриманих даних і готуємо звіт з результатами третього етапу опитування.
— Чи проводили ви опитування на місцевому рівні?
— У нас вже планується робота над опитуванням місцевих службовців, які працюють в місцевих державних адміністраціях. В цьому плані, ми співпрацюємо з Національним агентством з питань державної служби України. Ми допомогли їм напрацювати опитувальник для місцевих державних службовців. Однак, потрібен ще час, щоб провести опитування на місцях і отримати повнішу картину.
— Для втілення проекту, ти переймав якийсь закордонний досвід?
— На ініціювання цього проекту нас надихнуло те, що в таких розвинутих країнах, як США і Велика Британія, є такі інструменти, які впроваджуються вже багато років. Наприклад, у Великій Британії вже понад 10 років проводяться такі опитування.

Цього року я як John Smith Trust Fellow мав можливість дослідити цей досвід Civil Service People Survey. Цей інструмент дуже добре допомагає розвивати державну службу в Сполученому Королівстві.

Якщо в цьому році вони провели опитування, то одразу плануються конкретні заходи на наступний рік. Наступне опитування дозволяє зробити висновок, чи поставлені цілі були досягнуті. Таким чином, вони контролюють виконання поставлених завдань. Більше того, кожен працівник відповідного відомства розуміє, що він впливає на ситуацію, а керівник усвідомлює, що від рівня залученості команди залежить його успішність. Це дуже сильно гуртує людей, це створює розуміння того, що кожна думка має значення, і позиція кожного має бути почута.
— Які досягнення цього проекту на сьогоднішній день?
— Проект вже посприяв внесенню змін до Стратегії реформи державного управління. Дуже важливо, що фактор організаційної культури отримав особливу увагу.

Раніше реформа фокусувалась суто на трьох стовпах: люди, процеси і інституції. Зараз додається ще четвертий – організаційна культура. На цих стовпах буде триматись вся будівля нової державної служби. За оновленою Стратегією Секретаріат Кабінету Міністрів і Національне агентство з питань державної служби щороку проводитимуть опитування держаних службовців. Разом з нашими партнерами ми їм будемо допомагати в цьому.
— Розкажи про ваші партнерства, як в Україні так і закордоном?
— На державному рівні, ми почали співпрацю з Секретаріатом Кабінету Міністрів. Також нашим дослідницьким партнером є Київська школа економіки. Так само нам вдалося залучили до співпраці нашого міжнародного партнера – Центр демократії, розвитку і верховенства права Стенфордського університету, який очолює Френсіс Фукуяма.
Френсіс Фукуяма
Фото: Spiegel.de
— Дуже цікаво, як вам вдалося домовитись про співпрацю з Френсісом Фукуямою?
— Першочергово, ми отримали інформацію, що Центр, який очолює професор Фукуяма, працює над проектом (Governance Project), подібним до нашого, тільки не в Україні, а в Китаї, Індії та Бразилії. Коли ми обдумали, як краще підійти до цієї справи, я написав йому листа, в якому розповів про PGA, про те, чим ми займаємось, яка наша мета і запропонував йому співпрацю. Ідея полягала в тому, щоб Governance Project включив також і Україну, як точку порівняння з іншими країнами. Нам це дало змогу аналогічним чином порівняти Україну в контексті показників організаційної культури державної служби з іншими країнами.

Можна сказати, що саме перетин інтересів привів до такої міжнародної взаємовигідної співпраці. Пам'ятаю, як моя команда зраділа, коли ми отримали позитивну відповідь від професора Фукуями. Ми поставили перед собою амбітну мету з нуля організувати міжнародний проект, і нам це вдалося.
Зустріч PGA спільноти з міжнародним партнером Френсісом Фукуямою
Фото: PGA
— Які у вас найближчі плани на майбутнє?
— Зараз ми просуваємо ідею включення України в Міжнародний індекс ефективності державної служби. Цей міжнародний індекс державної служби був розроблений два роки тому Школою державного управління ім. Блаватніка в Оксфорді та Інститутом урядування, який знаходиться в Лондоні.

Вони напрацювали комплексний індекс ефективності державної служби, який за ключовими параметрами ефективності дозволяє відслідковувати, на якому місці знаходиться країна, яку вони аналізують. На жаль, Україна все ще не представлена в цьому Індексі, але ми працюємо над тим, щоб це змінилось. Присутність України в Індексі дасть нам можливість відслідковувати на регулярній основі прогрес в питаннях підвищення якості державного управління. Це створить додатковий механізм забезпечення підзвітності нашого Уряду.
Політика
— Які ти б оцінив діяльність нового складу Верховної Ради та які очікування маєш від нового уряду?
— Зараз ми бачимо, як активно почала працювати Верховна Рада: за перші кілька днів зареєстровано більше 400 законопроектів. Темпи, які взяла нова влада, це звісно дуже добре, але швидкість може призвести до низки помилок. Все-таки, коли щось робиться поспіхом, ризик помилки підвищується.

Новому Уряду, я би побажав тісніше співпрацювати з громадянським суспільством. Зрозуміло, цей процес певною мірою знижуватиме швидкість поступу. Однак дієві консультації з громадськістю та інклюзивність у процесі прийняття рішень – це ознака демократії, тим більше коли вони не формальні, а щирі. І це важливо для побудови та утримання високого рівня довіри до влади.

Зі свого боку, ми розраховуємо на активну позицію нового прем'єр-міністра, та його підтримку наших ініціатив. Ми бажали би продовжити ту ефективну співпрацю, яку ми започаткували з попереднім Урядом. Врешті-решт, ми всі зацікавлені в тому, щоб працювати на зміцнення нашої державності.
Голова Уряду Олексій Гончарук
Фото: "Новое время"
— До речі, ваша Асоціація не аналізувала, які університети закінчували члени нового Уряду?
— Саме нещодавно ми провели аналіз, який виявив, що 9 членів нового Уряду мають західну освіту. На наш погляд, це є суттєвим кроком вперед в порівнянні з тим, що ми мали раніше. У нас є очікування, що, отримавши західну освіту, ці люди також здобули глобальний світогляд, засвоїли інші цінності. Все-таки ці люди мали можливість краще пізнати розвинутий світ. Ми покладаємо на них дуже великі сподівання щодо підвищення якості урядування.
— Як гадаєш, чи могла б ваша візія про найкращий уряд у світі бути корисною для нинішньої влади?
— Я б дуже хотів, щоб новий Уряд взяв на озброєння нашу місію, щоб вони ставили перед собою мету працювати на створення в Україні системи урядування світового класу. Зрозуміло, уряд має в своєму арсеналі значно потужніші інструменти для комунікації з суспільством. Було б чудово, щоб з допомогою нинішньої влади, ми активно наближалися до цієї мети.

Я вважаю, було б дуже добре транслювати цю місію українському народові. Потрібно просто публічно сказати, що українці заслуговують на те, щоб в Україні був найкращий уряд, щоб якість нашого державного управління була однією з кращих у світі. Коли така ціль буде артикульована на державному рівні, це буде стимулювати і її буде легше досягти.
Українці заслуговують того, щоб в Україні був кращий уряд, щоб якість нашого державного управління була одна з найкращих в світі.
Лідерство
— Як би ти описав вплив, який на тебе мала твоя громадська діяльність в Асоціації?
— Значною мірою мене сформувало створення цієї унікальної організації. Вона унікальна не тільки для України, а і для світу. Мені невідомо, щоб в якійсь країні утворилась спільнота випускників, які об'єдналися для єдиної загальної і дуже амбітної мети.
Ядро PGA – це люди, які мають глобальний світогляд. Вони помічають можливості за межами того, що вони бачать в повсякденному житті. Заснування нашої Асоціації стало можливим лише завдяки таким людям.

Для мене розвиток цієї спільноти був особистим викликом. За останні п'ять років те, наскільки вдалося розвинути організацію, мало такий самий формуючий ефект і на мене. Це допомогло мені познайомитися з сотнями дуже талановитих, надзвичайно яскравих професіоналів у найрізноманітніших сферах. Це розширило моє уявлення про світ, про Україну і укріпило в мені віру в її велике майбутнє.


Ядро PGA - це люди які мають глобальний світогляд. Вони помічають можливості за межами того що бачать в повсякденному житті.
— Можеш розповісти про цінності, якими ти керуєшся при управлінні Асоціацією?
— Варто почати з того, що PGA має свій Кодекс честі. Передусім, він передбачає такі якості, як доброчесність, професійність, компетентність та орієнтацію на суспільне благо. Окрім того, що ці якості виписані в нашому кодексі, я вважаю, вони мають також бути виписані на серці у кожного. Лише за цієї умови, щось можна впроваджувати щиро.

Загалом, дуже важливо орієнтуватися на місію організації. Коли ти керуєш організацією, місія є для тебе тим компасом, з яким ти звіряєш кожне своє рішення. Ти маєш розуміти, наскільки те, що ти або члени твоєї команди пропонують робити, буде сприяти досягненню місії організації.
Коли ти керуєш організацією, місія для тебе є тим компасом, з яким ти звіряєш кожне рішення.
— Можеш розповісти про цінності якими ти керуєшся при управлінні асоціацією?
— Коли знаходишся в позиції лідера, дбати про команду і ставити її в пріоритет – надзвичайно важливо. Дуже важливо об'єднувати людей навколо спільної ідеї і налагодити процеси таким чином, щоб люди порозумілися і працювали разом на спільний результат.

Коли працюєш з людьми, дуже часто виникають якісь непорозуміння. Часом дуже важко комунікувати, або просто в команді є люди з різними поглядами на роботу, різними уявленнями про те, як щось має бути зроблено. Це не означає, що їх уявлення неправильні, вони просто різні. Як кажуть, можна вухо дістати так, а можна інакше (показує). Але результат буде майже той самий.

Для мене дуже важливо, щоб між членами команди була гармонія і порозуміння. Я намагаюся інтегрувати людей в команду і оперативно вирішувати конфлікти, якщо вони виникають.
— У чому, на твою думку, полягає головна складність в командній роботі вашої Асоціації?
— Коли працюєш з дуже амбітними людьми, особливо коли вони мають різне бачення способів досягнення цейлей, то це є викликом. Також складні ситуації трапляються, коли хтось часом скаже, що буде тільки так і ніяк інакше. У такому випадку, я намагаюсь знайти гармонію у взаєминах з колегами і прийняти мудре соломонове рішення, яке дозволило б кожному зберегти обличчя, а всій команді – рішуче просуватися далі.

Якщо говорити звідки в мене ця тяга до гармонії, то тут, скоріше за все, свою роль зіграв мій досвід проживання та навчання в Китаї. Коли я по обміну в Пекінському університеті вивчав публічну політику, на мене справило враження те, що в конфуціанстві дуже важливим є принцип дотримання гармонії в суспільстві.
Неформальна зустріч членів правління PGA
Фото: PGA
Натхнення
— Що тебе надихає?
— За моєю філософією наш час дуже обмежений і надзвичайно важливо спішити робити добрі справи. Особливо мене надихає, коли ці добрі справи мають системний характер та створюють передумови або слугують інструментом для запровадження інновацій, які змінюють цілі системи. Це те,
що мене особливо драйвить.

Коли ми починаємо черговий проект, то часом я можу не спати ночами, замість цього переписуватись з колегами з-за океану у яких зараз день, а в тебе 4 ранку. Ця можливість працювати над змінами сама по собі є великою винагородою.

Другий момент, коли до твоїх проектів долучаються талановиті люди і в результаті отримують нагоду для особистісного та професійного зростання, знайомлять з іншими яскравими людьми, відкривають для себе нові захоплюючі можливості - це те що дає мені відчуття самореалізації.
Наш час дуже обмежений і надзвичайно важливо спішити робити добрі справи
— Якщо це інтерв'ю будуть читати члени твоєї команди, на чому б ти хотів наголосити у своєму ставленні до них?
— Я маю зараз цей привілей: спілкуватися з вами і бути почутим. Але я міг би тут всіх поіменно перелічити, щоб кожен міг прочитати про те, що всі наші проекти це величезна командна робота.

Моя задача як лідера – об'єднувати всіх, спрямовувати і допомагати їм краще робити нашу спільну справу. Я б дуже хотів, щоб ви проінтерв'ювали кожного члена нашої команди, але я розумію, що це об'єктивно неможливо. Однак я б хотів підкреслити, що в цій справі надзвичайно важлива командна робота.
Місто
— Розкажи будь-ласка, який твій улюблений Київ?
— Мені дуже приємно гуляти вулицями і вуличками Києва, милуватися його архітектурою. Володимирська - моя найулюбленіша вулиця. Можливо, через те, що на ній розташована моя перша alma mater – Київський університет.
Коли знайомі іноземці приїзджають до міста, я зазвичай показую мій улюблений маршрут – від Червоного корпусу до різнобарвного Подолу.
1
Червоний корпус

2
Будинок вчителя

3
Національна опера

4
Золоті ворота

5
Софія київська

6
Пам'ятник Хмельницькому

7
Андріївський узвіз


— І на останок, які враження в тебе викликав новий пішохідний міст?
— Дуже добре, що місто змінюється на краще. З'являються нові пішохідні маршрути, і це робить наше місто більш привітним і доступним. І ще з цього мосту дуже приємно милуватися красою Дніпра.

Буває ідеш сонячним днем, бачиш красу людей, як вони радіють життю, зустрічаєш випадкові посмішки – і це надзвичайно надихає.
Над матеріалом працювали
Ярослав Карпенко
Інтерв'юер
Юлія Голопотелюк
Гостьовий редактор
Людмила Кравченко
Фотокраф