Марта Дяченко
Архітектор-художник
m17 Sculpture prize
Починаємо серію ознайомлювальних інтерв'ю з номінантами, які увійшли до шорт-листа M17 Sculpture Prize – першої у країні професійної премії в галузі тривимірного мистецтва, що охоплює скульптуру, інсталяцію та інші види тривимірного мистецтва. До вашої уваги розмова із мисткинею Мартою Дяченко, яка розповість про тонкощі створення конкурсного проєкту «Літаючий острів», заглибить нас у поле своїх мистецьких зацікавлень та поділиться своїм баченням стосовно того, якою має бути архітектура, чим притягує Київ та де межа між звичайним митцем та вільним художником. Марта народилася в Києві, навчалася в Державній художній школі імені Т. Г. Шевченка, а згодом переїхала на навчання до Берліну, де наразі і проживає.
Марта Дяченко
Робота "Літаючий острів"
Авторка про концепцію проєкта
Ландшафт у нашому довкіллі знаходиться в постійному русі. Він змінюється, будується, руйнується. Деякі ідеї лишаються незакінченими - залишаються, залишками, фрагментами. Наше оточення має вплив на наше сприйняття простору та світу. У моїх дитячих спогадах домінують післявоєнні інфраструктури атомобільних доріг, що сполучають спальні райони Києва з центром, а також напізруйоновані споруди 90-тих - початку 2000-х. Бетон з арматурою, що з нього стирчить, або облущена плитка описують певний "руйнаційний стан", який ненавмисно оголює деталі методів побудови будівель. Цей стан згодом вплинув на моє бачення та сприйняття простору Берліну під час мого навчання там. В роботі ддя Премії, я поєдную елементи ландшафтів зі спогадів дитинства - часу формування мого розуміння простору - з елементами Берліну та порту Роттердаму. Так, утворюється новий фіктивний ландшафт, що поєднує стан руйнації, зі станом "новозведеності".
Текст розмови
— Чи є якась тема яку ти довгий час можеш назвати своєю?
— Мене завжди цікавила тема ландшафту, створеного людьми. Загалом ландшафт є конструкцією суспільства і представляє собою скомпонований погляд на те, що суспільство вважає естетичним, зокрема впливає на сприйняття навколишнього середовища. Наприклад, живопис XVIII століття суттєво вплинув на бачення того, яким мало бути довкілля в той період, саме відповідно до нього облаштовані англійські парки. Тема саду, як i ландшафту, репрезентує ставлення та відношення людини до природи.

Мені особисто цікаво споглядати ландшафт як те, що завжди знаходиться в русі. Структура ландшафту створена людиною, починається з тих просторів, де добуваються ресурси, переростає в транспортну інфраструктуру, наприклад: форми суден, які транспортують ці ресурси. Пізніше вони з'являються у вигляді будівельного майданчика і будівельних матеріалів і згодом приймають образ чогось, що було заплановане.

В своїй роботі я шукаю характерні образи в цих циркуляціях, наприклад, в цьому русі безперервно окреслюється і повторюється структура ферми (конструкція): на бурових вишках добувається нафта, так як і на кожному будівельному майданчику, в формі будівельного крана, – а також, навпаки, вона може з'явитися, коли ми щось зносимо, чи, скажімо, в робітничих цехах.

Мене цікавить стан, який знаходиться між руйнацією і новозабудовою. Мені подобається бачити в цьому колі циклічність. Ідеться про стан оголеності, коли з бетону висовується арматура. Цей стан ми можемо побачити лише на початку будівництва або коли ми щось зносимо.
Ландшафт є конструкцією суспільства і представляє собою скомпонований погляд на те, що суспільство вважає естетичним.
— Який вираз знайшла твоя зацікавленість в Берлінському контексті?
— Мене захопив момент перебудови та того, що залишилося від минулих ідей. Залишки зниклих систем, як фрагменти минулого, що знаходяться з сучасним в одному просторі. Починаючи від націонал-соціалізму, закінчуючи розпадом ГДР. Часом, це простежується в тому, що в Берліні існує подвійність інституцій. Наприклад, художній університет є як і в західній, так і східній частині Берліну, так само з оперою чи двома центральними площами Alexanderplatz i Zoologischer Garten.

Зокрема після розвалу ГДР, Берлін мав дуже багато просторів, які залишилися самі по собі, з незрозумілою функцією. В ці простори прийшло творче середовище і почало давати їм новий software. Так виник образ Берліна, який пов'язаний з містом можливостей. Навіть якщо взяти суто матеріально, в ті часи він був однією з найдешевших столиць в Західній Європі.

Сьогодні в Києві теж є стан якогось незакінченого міста, де ще все можна уявити можливим. В той час як, наприклад, в центрі Парижу вже давно все детерміновано. Подібний стан завжди притягує, особливо молодих людей. Ти автоматично починаєш думати, що можна було б там зробити та змінити, як покращити. Твоя фантазія починає працювати.

Мене цікавить, як сьогодні переосмислюється цей простір. Оскільки весь останній час я працювала над розумінням ландшафту і через призму цього я бачу Київ, тобто своє походження. Зараз я так само помічаю змінення Києва і в своїй творчості, мені особливо цікаво поєднувати проблематику просторів Києва і Берліну.
Сьогодні в Києві теж є стан якогось незакінченого міста, де ще все можна уявити можливим.
— Повертаючись до Києва з Берліну, що тобі найбільше впадає в очі?
— Кидається в очі те, що останні роки будується дуже багато високоповерхівок. Подібний різновид сучасної функціональної архітектури, яка будується дешево та швидко, можна зустріти буквально всюди, не тільки в Києві. Звісно, подібна архітектура завжди має місце бути, зважаючи на наші реалії, однак дуже прикро, коли така архітектура переважає кількісно.

Мені здається, важливо, щоб архітектура мала власний характер. Чому мене цікавить архітектура радянського модернізму? Тому що йдеться про сильне і самобутнє вираження мовою форми. Як на мене, дуже цінно, щоб кожна споруда мала свій окремий задум і, дивлячись на будівлю, ми могли бачити те, що було замислене саме в цій споруді.

Мене дуже цікавить архітектрура, присутня в існуючому просторі, і я радію, коли закинуті будівлі, які прийшли в непригодний для використання стан, перебудовують, додають до них якісь нові структури, тобто проводять реконструкцію, а не просто руйнують.
Дуже цінно, щоб кожна споруда мала свій окремий задум і, дивлячись на будівлю, ми могли бачити те, що було замислене саме в цій споруді.
— Як митець, ти ідентифікуєш себе лише як архітектор чи також з ширшим поняттям художника?
— Взагалі мене дуже цікавить межа між архітектором і вільним художником. Якщо архітектор більше детермінований практичними питаннями, оскільки сама архітектура – в принципі, функціональна річ, то художник постійно знаходиться в пошуках. Тим більше, коли спочатку, буває, навіть не знаєш для кого малюєш і навіщо.

В моєму розумінні, художник – це той, хто сам шукає і ставить перед собою важливі для себе питання. Для мене це про формування бачення, через яке можна шукати нові рішення, які термінові в нашому поточному екологічному стані. Але я не хочу будувати кордонів між ними, тому що мене як раз і цікавить той момент, коли ці кордони розмиваються.
В моєму розумінні, художник – це той, хто сам шукає і ставить перед собою важливі для себе питання.
Над матеріалом працювали
Ярослав Карпенко
Інтерв'юер
Юліана Загурська
Інтерв'юер
Анна Федорчук
Редактор