Вікторія Лещенко
Програмна директорка Docudays UA
Про розмову
Спеціально до 18-го Міжнародного фестивалю документального кіно ми поговорили з програмною директоркою фестивалю Вікторією Лещенко. З нашої розмови ви дізнаєтесь, за якою системою проходить відбір фільмів, які суб'єктивні критерії властиві самій пані Вікторії, в чому вона вбачає свій внесок до розбудови фестивалю. Також вона поділилась з нами тим, що знаходить для себе в документальному кіно та що дивиться поза роботою.
Текст розмови
— За якими критеріями ви відбираєте фільми, які увійдуть в програму фестивалю?
Є певний набір критеріїв, яким ми користуємось вже багато років. Переважно, ми працюємо з авторською і креативною документалістикою. Лише в якості виключення беремо телевізійні документальні фільми. Тому для нас важлива художня форма стрічки.

Очевидно, в кожного з відбірників достатньо своїх суб’єктивних критеріїв. В свою чергу, щоб відбір не зводився суто до суб’єктивного вибору кожного з нас, ми започаткували трьохетапну систему відбору. Мені здається, вона вносить здорову ноту об’єктивності, тому що кожен з нас має свої улюблені фільми, свої теми та своїх улюблених режисерів. Що завжди викликало між нами певні суперечності.

Суб'єктивна оцінка дуже сильно залежить від бекграунду, з яким людина прийшла на фестиваль. В нас є прекрасні режисери та продюсери, які самі знімають документальне кіно і відповідно можуть звернути увагу на ті речі, які мені помітити не під силу. Зрозуміло, що цей фактор дуже сильно впливає на наш смак і преференції в кіно. Водночас, наша фестивальна команда і класна тим, що складається з людей, з різними бекграундами.

— Як працює цей механізм?
— Кожен фільм, який потрапляє на фестиваль, спочатку проходить через колег, які перевіряють його за технічною відповідністю. Далі, таємні люди — кінокритики — безпосередньо дивляться і оцінюють їх за нашою системою оцінювання і пишуть рецензії. Написання коротенької рецензії на кожен фільм є для кінокритиків обов'язковою умовою. Виходячи з їх оцінок і фідбеків, ми складаємо шорт-листи, з якими вже безпосередньо працює відбіркова комісія. Фактично, відбіркова комісія являє собою той останній щабель, який приймає рішення щодо тих чи інших фільмів.

Таким чином, ми можемо вберегти програму від неуважного, або втомленого погляду. Від ситуації, коли не маєш сил вникати в тонкощі, чи не можеш вийти за рамки свого сприйняття. Зрештою, ми теж обмежені своїм досвідом. Водночас, цього року в нашій команді з’явилося дуже багато нових гравців. Вони молодші, ніж я і частина моїх колег, але вони привносять в команду той молодіжний вайб, який має остаточно нейтралізувати робочу втому, яка так чи інакше накоплюється в нас і часом дає про себе знати.
— В чому полягає ваш суб'єктивний підхід?
— В ідеалі, після перегляду фільму щось має змінитись в тобі назавжди, в хорошому сенсі цього слова. Взагалі, я люблю кіно, яке говорить зі мною про теми, які для мене дуже важливі на даному етапі життя. В моєму випадку, 35 років — це той вік, коли починаєш оглядатися назад і намагаєшся підбивати певні підсумки. В тебе відбувається певна психологічна і світоглядна криза. З іншої сторони, скоріше ідеться про переродження для дорослого життя. Відповідно, для мене зараз дуже актуальні теми, пов’язані з психологічним здоров’ям і віковим бар’єром. Ці фільми не залишають мене байдужою.
В ідеалі, після перегляду фільму щось має змінитись в тобі назавжди.
— Тобто, через особисті пріоритети відбірників в команді починаються суперечки?
Саме так. Наприклад, в програмі "Повне одужання" є фільм на тему психологічного здоров’я, про який ми дуже багато сперечалися. Якщо для мене він був суперактуальний і важливий, то деяким моїм колегам він здався дуже нудним та нецікавим, і вони були налаштовані проти нього. Як не крути, відбір фільмів — це завжди боротьба поглядів та думок.
Відбір фільмів — це завжди боротьба поглядів та думок.
— Яким є ваш особистий внесок в організацію та розбудову фестивалю?
— В нас є великий акцент на командній роботі та колективній етиці. Тобто, один за всіх, всі за одного. Умовно, ми як одна монолітна машина, де кожен гвинтик працює на благо всього механізму. Однак, якщо запитати кожен окремий гвинтик, що він конкретно робить для цього великого процесу, то йому може бути складно самоідентифікуватися. Я працюю на фестивалі десять років, але досі питаю себе і шукаю відповідь на питання, яке ви мені зараз задали.

Разом з тим, коли я розпочинала творити фестиваль, у нас був безкоштовний вхід і порожні зали у Будинку кіно. В свою чергу, зараз це — міжнародний фестиваль, з великою аудиторією та повними залами, який до того ж дуже добре відомий за кордоном. Думаю, мій внесок — саме про це зростання, яке в певному сенсі стало можливим завдяки запозиченню, адаптації та вдосконаленню кращих практик українських та іноземних кінофестивалів.

Мені завжди дуже подобалось брати найкраще від інших, адаптувати його під себе, дивитися, як воно працює і чи працює взагалі. Власне, до цього я працювала на "Молодості" і дуже багато речей підглянула саме звідти. Зокрема, я імплементувала на "Docudays UA" різні принципові підходи на рівні програмування, взаємодії з правовласниками та всього, що стосується принципів підготовки програми. Словом, я доклала всіх зусиль, аби рівень організації дійсно відповідав великому фестивалю.
Фото: Ярослав Карпенко
Мені завжди дуже подобалось брати найкраще від інших, адаптувати його під себе, дивитися, як воно працює і чи працює взагалі.
— Про що для вас документальне кіно?
— Документальне кіно — це те, що для мене спрацьовує і від чого з’являється непідробна жива емоція. Воно стає можливістю встановити контакт з іншою людиною. Скажімо, з одним із героїв фільму чи режисером. Для мене це дуже важливо. Адже в житті набагато важче встановлювати глибинні та інтимні контакти з людьми. Натомість, в кіно герой в одну мить може привідкрити перед тобою весь свій світ. Такі миті, без перебільшення, пробирають до сліз. Документальне кіно важливе саме тому, що воно здатне зачіпати.



Документальне кіно — це те, що для мене спрацьовує і від чого з’являється непідробна жива емоція.
— Що ви дивитесь в вільний від роботи час?
— В вільний час я дивлюсь "Netflix". Я обожнюю його і прочитала чи не всі книжки, які про нього вийшли. Мені було дуже цікаво, як вони прийшли туди, де є зараз. Якщо поцікавитись, то їх головна місія полягає в тому, щоб стати найбільшим і найглобальнішим розважальним медіа в світі. Тобто, в них була велика мета, з якою вони впорались. Коли я дивлюсь "Netflix", то отримую задоволення і водночас відпочиваю і розумом, і душею.



Фотографував і розмовляв: Ярослав Карпенко