Євгенія Кулеба
Засновниця Місто-сад
Про матеріал
Ми поговорили з Євгенією Кулебою, засновницею громадської організації "Місто-сад" про те, в чому полягає діяльність організації, яким є Київ її дитинства та в чому, на її думку, виражається справжній Київ. В нашому інтерв'ю ви дізнаєтесь, які виклики стоять перед українською столицею, за якими принципами варто розвиватися та чому в управлінні міста так багато тактики, але практично немає стратегії.
Євгенія Кулеба
Засновниця Місто-сад
Ми поговорили з Євгенією Кулебою, засновницею громадської організації "Місто-сад" про те, в чому полягає діяльність організації, яким є Київ її дитинства та в чому, на її думку, виражається справжній Київ. В нашому інтерв'ю ви дізнаєтесь, які виклики стоять перед українською столицею, за якими принципами варто розвиватися та чому в управлінні міста так багато тактики, але практично немає стратегії.
Місто-сад
— Що стало поштовхом для заснування проєкту "Місто-сад"?
— Організація була створена у 2014 році і розпочалася як волонтерський рух. Все почалося з того, що люди об'єдналися навколо створення скверу Небесної сотні на вулиці Михайлівській. До цього на місці скверу був закинутий смітник, загороджений будівельним парканом, на місці якого мав будуватись готель. Коли активісти майдану розібрали паркан на барикади, люди побачили масштаб смітника, який знаходився в середині і вирішили змінити ситуацію. До того ж не лише у фізичному, а й у юридичному сенсі.

Власне, ми розпочали тривалий процес повернення земельної ділянки у державну власність. Адже після первинного аналізу документів стало цілком зрозуміло, що у приватну власність вона була отримана незаконним шляхом - з порушенням законодавства. З того моменту частина команди вирішила інституціоналізуватися, внаслідок чого ми отримали більше можливостей. Візьмімо хоча б те, що громадська організація "Місто-сад" була долучена до судів як сторона. Це дає змогу висловлювати свою позицію і бути частиною діалогу. Зрештою "Місто-сад" був прикладом об'єднання небайдужих людей.

Паралельно ми наповнювали його кущами, деревами та облаштували на його території дитячий майданчик. Також проводили різноманітні заходи, під час яких доносили до людей те, що це - не місце для жалоби, а місце для дії. Саме так ми окреслювали філософію простору. Ба більше, влаштовували обговорення з приводу того, яким чином кожен може діяти як громадянин, і що здатен зробити для того, щоб у суспільстві відбувалися зміни на краще.

Cквер Небесної Сотні в Києві
— Які напрямки Вашої діяльності?
— У фокусі нашої діяльності - допомагати громадам створювати якісні публічні простори, в центрі яких має знаходитися людина, що об'єднана громадою. Метою нашої діяльності є підсилення людей та громад, задля чого ми використовуємо такі універсальні механізми як публічні простори та мистецтво. Також у нас є допоміжні напрямки, серед яких присутнє, наприклад, озелення, що теж вписується в ідею розвитку місць.
У фокусі нашої діяльності - допомагати громадам створювати якісні публічні простори, в центрі яких має знаходитися людина, що об'єднана громадою.
— Наскільки це все залежить від громад?
— Для початку треба визначитись, що таке громада і хто до неї входить. Як правило, до громади входять активні містяни, представники органів влади, бізнесу та експерти, які мають необхідну експертизу. Треба вирізняти, що як експерти можуть бути залучені науковці, урбаністи та києвознавці. Інколи люди з цих останніх категорій не є дуже активними, однак в них є виразна характеристика і дослідницька експертиза. Проте, неправильно казати, що, наприклад, Кличко - не громада, а люди це громала, бо до складу громади входять також представники органів місцевої влади. З огляду на це маємо розуміти, що Кличко - це теж громада і кожен, хто входить до цього переліку - є громадою в широкому розумінні цього слова.

Якщо говорити про активну громаду як про активних містян, то в ідеальному світі має відбуватись взаємодія і вони, звичайно, мають бути залучені на різних рівнях до всіх процесів із дуже чіткими та зрозумілими для всіх правилами. Мова йде про правила, за якими досягнуто консенсусу. Ми не говоримо про ті правила, які нам зверху спустили і сказали: "Тепер це ваші правила і ви маєте діяти згідно з ними". Інший дуже важливий акцент полягає в тому, що для того, щоб мати можливості залучатися, громада має знати про них, як мінімум. Я маю на увазі, освітній елемент, адже освіта - це загалом ядро. Можна навіть згідно зі законом мати можливості, але, коли банально не знаєш про них - не зможеш ними скористатись.

— Ви проводите свою діяльність лише на території Києва?
— Почнімо з того, що сквер Небесної сотні став прикладом для багатьох проєктів, які започаткувалися в Україні. Якщо говорити про Київ то можна згадати про парк Наталка, або "Само-сад" на Подолі, водночас можна ще згадати сквер Гідності у Львові. Нам постійно пишуть з пропозиціями долучатися до проектів і ділитися досвідом.

Нещодавно за допомогою нашого партнера USAID, ми почали працювати на сході України. Почали свою роботу зі Слов'янська, а саме - з відновлення парку Шовковичний. Переконана, що результат нашої діяльності над цим парком для Сходу України є не менш значущий, ніж сквер Небесної сотні для Києва і всієї України. Власне, це приклад на який рівняються і цитують.

— Розкажіть детальніше про парк Шовковичний, що у Слов'янську. З чим саме Ви зіткнулися у цьому випадку?
— Варто почати з того, що це центральний парк Слов'янська, який сам по собі дуже великий та ще і зонований. Досліджуючи парк, ми зрозуміли, що є частина, де люди проводять час і користуються нею доволі активно. Водночас є частина, на якій знаходиться площа з пам'ятником визволителю, побудована вже за часів незалежної України, але яка до сих пір служить ідеологічним цілям радянських часів. Зрештою є частина, де справжні хащі, але водночас - ідеальне місце для пікніків, бо це місце, де природа перемогла людину. Більше того, на території парку навіть був цвинтар для домашніх тварин. Все це говорить про досить чіткі моделі поведінки людей при відвідуванні парку, які потрібно було змінити.

Коли ми вперше приїхали, тамтешні активісти взагалі не розмовляли з мером через те, що у них був постійний конфлікт. Тому, ми одразу ж робили багато досіджень стосовно місцевого контексту, багато спілкувалися з людьми. В результаті ми мали великий вияв підтримки не лише від USAID, а і від місцевої влади. Це дало нам багато можливостей. Наприклад, ми мали можливість розвісити містом бігборди з написом «Впиши своє ім'я в історію міста, стань частиною створення парку Шовковичний». Після цього всі мешканці дізналися, що в місті створюється парк. Для нас це був ідеальний приклад залучення та співпраці в громаді.

Парк Шовковичний у Слов'янську
— Як Вам працювалося з місцевими і чи були в них певні стереотипи щодо вас?
— Коли ми приїхали до Слов'янська, він був щойно звільнений від окупації. Зрозуміло, що в місцевих було достатньо стереотипів через те, що ми київська команда. В свою чергу, в нас спочатку теж були свої стереотипи щодо Сходу. Однак за нас говорили наші справи, тож місцеві були дуже вдячні за будь-яку увагу і допомогу. Більше того, я полюбила цих людей, адже в них є жага до навчання та експериментів, бажання робити спроби та помилки і що найголовніше - бажання вчитися на своїх помилках. Це була дуже динамічна громада, що стала новим досвідом для нас. Власне, з тих пір, я великий фанат підсилення Сходу - і досі дуже люблю тих людей.
Київ
— З чого почалася Ваша історія пов'язана з Києвом?
— Я народилася на Печерську, в районі вулиці Івана Кудрі. Власне, це Печерськ, але не той, що прийнято вважати модним, а зовсім інший. І хоча я жила в "чешці", зовсім поряд з нами був осередок, де були справжні хати з землею. Водночас, у нас був спільний двір, де тусили всі діти. Зрозуміло, що всі знали один про одного практично все. Наприклад, знали хто і якого дня пече пиріжки - в ці дні можна було сміливо очікувати чергу дітей, яка вмить готова була їх розібрати.

На пагорбі в нас ріс дикий щавель і в сезон всі діти бігають з пакетами і збирають його, а потім усі батьки вдома варять зелений борщ. Також у нас в дворі росли каштани і ми влаштовували конкурс на те, хто більше їх назбирає. Окрім цього, в дворі жила старенька бабуся, про яку ходила легенда, що вона відьма, тож у нас була хата з відьмою. Власне, для мене мій Київ - це дитячі спектаклі, які ми ставили для жителів двору та льодові замки, які взимку робили дорослі, а ми їх заливали водою, щоб за ніч застигала.

— За що Ви любите Київ?
— Це як запитувати, за що ти любиш чоловіка (посміхається). У будь-якій розмові про любов варто насамперед зазначити, що це абсолютно суб'єктивне поняття. Зокрема, любов - це коли в тебе є досвід із чим порівнювати. Адже коли ти подивився на різне, в тебе загострюється відчуття свого. Іншими словами, любов формується саме тоді, коли в тебе є порівняння. В будь-якому випадку любов - це завжди про тяжіння, той стан, коли ти притягуєшся до чогось.

В Місто-сад, ми багато говоримо про такі поняття як любов і щастя. Напевно, ми самі хотіли б бути щасливими, реалізовуючи проекти, і любити те, що ми робимо. Звичайно, цю цінність ми транслюємо назовні і зашиваємо ледь не у все, що ми робимо.

Коли ти подивився на різне, в тебе загострюється відчуття свого. Іншими словами, любов формується саме тоді, коли в тебе є порівняння.
Вид на Києво-печерську лавру та Лівий берег Києва
— Гаразд, що тоді для Вас є атмосфера справжнього Києва?
— Для мене справжній Київ це той Київ, який любить себе в своїх недоліках та особливостях, у своїх історіях. Проте, говорячи про це, я, скоріше за все, маю на увазі певні повсякденні практики і звички людей, ніж якісь конкретні фізичні символи, наприклад, звичка ходити на базар. Хоча часто артикулюється дискурс, що базар - це ознака бідності, але в Києві, наприклад, це є не що інше, як ознака міста. Адже раніше в кожному районі Києва був власний базар. До того ж, я не можу сказати, що на базарі завжди дешевше купити, ніж в магазині. Це окрема естетика та задовлення - мати свою бабусю або фермера, щоб піти з ними поторгуватись, здавати знайомим точки, де найкращий сир - це цілий процес.

Мені здається, що справжній Київ - саме про набір унікальних практик і взаємодію людей. Серед цих практик звичка піти потусуватися на Поділ, посидіти на Пейзажній алеї і випити щось, наприклад лимонад (сміється). Згайдаймо також про естетику відвідування ботсадів, коли весною кияни ідуть в ботсад Гришка дивитись на те, як квітне бузок. Подібні практики також формують певний міський стиль, адже не кожне місто може похвалитися такою кількістю бостадів. Це ж і є справжній Київ, правда? Також цікавий момент, що над верхнім містом, групуються чорні серпокрильці (стрижі) і своїм щеботом створюють специфічний звук. Що говорити про спів птахів, якщо справжній Київ можна почути навіть в туркотінні трамваю, адже ми забуваємо, що в трамвая також є власний звук. А ще ми любимо сваритися про затори або про те, як круто не любити мера. Ось поставте собі запитання: "Коли в нас любили мера, за яких часів?". От і я не знаю.

Справжній Київ це той Київ, який любить себе в своїх недоліках та особливостях, у своїх історіях.
Ботанічний сад імені Гришка
— Цікава думка щодо мерів.
— Більше того, нещодавно я дізналася, що у 1863 році в Києві був такий собі міський голова - якийсь Федор Ілліч. Так ось при детальному вивченні його біографії виявилось, що він ще й був забудовником, володів банями і прибутковими будинками. В цій історії найцікавішим є те, що його батько теж був міським головою. Абсолютно очевидно, що за це його теж не любили. Взагалі є щось київське в тому, щоб сварити мера і вважати, що мер у всьому винний.

Як на мене часи героїзму і особистої відповідальності лідера за те, що відбувається у будь-якій сфері - вже минули. Тому в мене немає очікувань, що, мовляв, хтось прийде і зробить щось замість мене. Натомість потрібно подумати, яким чином кожен самостійно може впливати на розвиток міста. Адже люди можуть бути творцями міської ідентичності. Більше того, навіть байдуже - розуміть вони чи ні, але вони є творцями цієї ідентичності.

Чомусь в нас прийнято вважати, що ти не можеш ні на що вплинути, хоча насправді в людей є дуже великі можливості. Питання лише в професійності організації їх зусиль. Місто-сад якраз допомагає людям професійно організовувати свої зусилля і використовувати свій потенціал.

В нас прийнято вважати, що ти не можеш ні на що вплинути, хоча насправді в людей є дуже великі можливості.
З чого, на вашу думку, складається поняття ідентичності міста?
— Ну, по-перше, це ландшафт і природа, міська історія і архітектурне наповнення. Певною мірою це навіть політика і економіка, адже вони теж являють собою певну оптику за допомогою якої можна аналізувати процеси, що відбувалися в місті. Безперечно ідеться про людей, які створювали місто з точки зору душі, які прославляли це місто і оспівували його, тобто митці, художники, композитори і письменники. Вочевидь, варто також згадати про науковців, які пояснюючи, описуючи, фіксуючи певні явища - вносять певну тяглість і, таким чином, роблять свій внесок у розвиток міста. В будь-якому випадку все це про містян, які могли бути легендарними або ж звичайними людьми, але яким вдавалося зробити свій маленький внесок до того, що сьогодні уособлює собою місто. Тут кожен буде називати свої прізвища - у цьому плані в кожного своя любов.

До складової ідентичності міста обов'язково варто відносити бізнес. Байдуже чи ми говоримо про великий, середній чи малий - кожен із них по-своєму створює обличчя міста. Візьмімо туристичний бізнес і те, як він підсилює легенди, міські історії і, зрештою, саму ідентичність міста. Навіть якщо ми візьмемо культурне життя з його кінотеатрами, театрами, мистецтвом і вуличними музиками - не варто забувати, що це все теж є бізнес. Проте, за що ми любимо той місцевий бізнес? За кав'ярні і сферу харчування в цілому. Ба більше, смачно поїсти в Києві любили завжди. Мені це особливо відчутно тому, що я три роки прожила у Франції і, особисто для мене, там каву пити було неможливо. За ці всі речі, власне, і любиш своє місто.

Розвиток
— Ваш чоловік Дмитро Кулеба в одному з інтерв'ю українським медіа сказав, що засклені балкони це одна із найгірших речей, які могли трапитись з містом. Що Ви скажете з цього приводу?
— Я теж не люблю засклені балкони, але Дмитро до цього ставиться як споживач, а я маю певну експертизу. Власне, я розумію, що засклений балкон - це ознака нашої країни і, зокрема її економічного розвитку. Люди не від хорошого життя склили балкони. Вочевидь, влітку треба було копати город, а потім щоб картопля не пропала- її потрібно було десь зберігати і ось тут мав бути балкон.

До того ж балкон - це одна з ознак міста. Адже що таке село? Це коли у тебе є земля і хата за парканом. У місті, як правило, ні у кого немає землі, але є балкон, який люди приватизували заскливши. Хоча насправді, це не приватна власність, а публічний простір і візуальна складова міста. Балкон як такий є ознакою міста хоча би тому, що навіть власний балкон становить передусім публічний простір. Більше того, в ідеалі, ти не маєш права бути долученим до проєктування публічного простору, адже ти - не архітектор.

Якщо архітектор спроєктував цей будинок з певною ідеєю, то ніхто не має права щось додавати від себе і вирішувати, яким буде візуальний вигляд. Впевнена, у нас 100% населення міста не є архітекторами. Погляньте, що трапилося з чеським проектом. Його по-своєму спроєктували, а сьогодні - він нагадує один суцільний балкон. Взагалі це настільки суб'єктивна і складна тема. Ви навіть не уявляєте, скільки питань відкриває тема заскленого балкону. Видавництво "Основи" мають про це окрему книжку.

Засклений балкон - це ознака нашої країни і, зокрема її економічного розвитку. Люди не від хорошого життя склили балкони.
Фото проекту "Enter Through The Balcony"
— За якими принципами мають розвиватися столиці?
— Для цього, з одного боку, у нас є принципи сталого розвитку, а з іншого - мова йде про постійну адаптивність, яка символізує наступний етап розвитку. Сьогодні сучасні міста мають мати механізми швидкої адаптації до змін. В цьому плані глобальні цілі ООН являють собою дуже хороший і зрозумілий механізм, і сталі принципи, за якими можуть жити сучасні міста.

Якщо говорити про Київ, то в його адмініструванні очевидно не вистачає стратегії. Ми бачимо, що в нас є адаптивність, згідно з якою потрібно реагувати і робити тактичні кроки. Власне це все те, що зараз відбувається на фоні боротьби з Covid-19. Водночас мають бути присутні і стратегічні напрямки, адже це паралельний процес. Ми бачимо багато тактики у тому, яким чином розвивається Київ, але мало стратегії - тож саме це, на мою думку, є його основною проблемою.

Ми бачимо багато тактики у тому, яким чином розвивається Київ, але мало стратегії - тож саме це, на мою думку, є його основною проблемою.
— Чому так трапляється з стратегією?
— Чому так відбувається? На жаль, дуже часто розвиток міста і видимість цього розвитку пов'язують з політичними процесами. Справа в тому, що коли ми ідемо на вибори, нам звикли показувати картинки, але стратегія це не про картинку. Реальна стратегія зазвичай має в собі дуже складні документи. З цього випливає, що стратегічні речі не такі видимі, тому їх куди складніше комунікувати.

Проте ми можемо використовувати сучасні підходи до комунікації і знаходити прості шляхи для того, щоб зрозуміло пояснювати складні стратегічні речі. Все це про те, що потрібно стратегічно підходити до розвитку міста і водночас вписувати його не лише в контекст України, а й світу. Я вважаю, що Київ має бути вписаний в світовий контекст і, більше того, він вже в нього вписаний, однак досі існують проблеми з комунікацією. Унаслідок цього логічно виникає питання про брендування міста та країни, тож питання ефективної комунікації їх бренду теж виходить на перший план.

На жаль, дуже часто розвиток міста і видимість цього розвитку пов'язують з політичними процесами.
Фото: Олена Сапонова
Над матеріалом працювали
Ярослав Карпенко
Інтерв'юер
Соломія Трачук
Редактор
Олена Сапанова
Фото обкладинки