Ave Libertatemaveamor
Художник-графік
Жителі міста
Ми не знаємо, як звати нашого нового героя інтерв'ю, але надто хочемо познайомити вас із творчістю, авторка якої відома нам лише за псевдонімом Ave Libertatemaveamor. Наразі вона встигла проілюструвати матеріали для The Village Україна, карантинну акцію "Українського дому", книгу Тетяни Стрижевської "Химерний Київ" та багато іншого.

У роботах Ave ніби відкривається паралельна реальність з абсолютно іншими образами людей, самобутньою візуальною текстурою та магією невідомого. Ми проведемо екскурсію у світ Ave Libertatemaveamor, під час якої ви дізнаєтеся, як народжуються її роботи, що її надихає, довідаєтеся про значення місць і те, чому вони можуть змінювати нас на краще (чи й навпаки), з'ясуєте, чому "бути дорослим" – це чергова умовність, а також разом із нами пізнаєте улюблений Київ героїні.

Соціальна дистанція
Моя соціальна оболонка веде розмірений спосіб життя, виступаючи радше спостерігачем, де немає місця активному творчому прояву.
Розмежування глибоко особистого й соціального передусім важливе для збереження емоційного комфорту та зменшення площі вразливості.
Водночас у своїй творчості я дозволяю собі щирі висловлювання, роздуми й презентую це на загальний розсуд. Мені здалося логічним приховати іншу частину себе.
Люди завжди оцінюють усе і всіх, керуючись власними скарбами досвіду, наносячи результати на особисту карту світогляду, проте не завжди потрапляють у ціль. Тому, аби зменшити похибку, я пропоную оцінювати тільки мою роботу.
Люди завжди оцінюють усе і всіх, керуючись власними скарбами досвіду, наносячи результати на особисту карту світогляду, проте не завжди потрапляють у ціль.
Становлення
З дитинства я відчувала потребу малювати, це заняття завжди було більш бажаним і цікавим за будь-які ігри. Майже кожні вихідні тато возив нас із сім'єю на природу, де все було надзвичайно яскравим, привабливим і казковим. Це наповнювало зсередини, надихало на роздуми. Найкращим способом висловити ці відчуття й задокументувати їх було малювання.


Я взяла собі за правило малювати щодня й доводити роботу до кінця, вирішуючи конкретні питання в кожному зображенні. Це змінило моє ставлення до улюбленого заняття й дало змогу зручною мовою і у власній манері вести оповідь. До того ж стало можливим занотовувати знахідки на заданому векторі роздумів і пошуків.
Згодом навчання в Академії відкрило скриньку можливостей для висловлювання. Я збагнула, скільки існує різних технік та стилів, у кожному з яких хотілося себе спробувати, і кожен обіцяв свої нагороди й мав свої правила. Після закінчення навчання експерименти продовжувалися, але не давали відчуття свободи.
На формування моєї техніки найбільше вплинули дослідник і художник Ернст Геккель, побутова середньовічна гравюра, індійська скульптура, релігійні символи, іграшки з дитинства. Усі ці образи – в одному котлі, утім, кожен улюблений художник залишив щось своє в моєму сховищі символів.
Вплинули: Рене Магрітт, Анрі Руссо, Пітер Брейгель, Ганс Гольбейн, Ієронім Босх, Фріда Кало, Сандро Боттічеллі, Еґон Шіле
З дитинства я відчувала потребу малювати, це заняття завжди було більш бажаним і цікавим за будь-які ігри.
Колір
Колір для мене є окремою характеристикою предметів. Завдяки йому можна передати значно більше емоцій, переживань, задати атмосферу.
Кожен колір як окремий жанр музики. Тому я обережно шукаю своє звучання. Боюся його сполохати.


До пошуку ідеального рішення в кольорі я підходжу з великою любов'ю, обережністю й навіть невпевненістю. Адже коли кожен колір тобі подобається, хочеться використати їх усі: у правильному й вигідному світлі, шляхом підпорядкування чи акцентування уваги.
Кожен колір як окремий жанр музики. Тому я обережно шукаю своє звучання. Боюся його сполохати.
Натхнення
Мене надихають різні речі: поведінкові прояви, соціальні правила, страхи, забобони, манера спілкування, об'єднання задля захисту й пошуків відповідей, природа свідомої омани, пошук щастя, суть речей…

Водночас, під час створення нової серії робіт, завжди надихає те, що найбільше зачіпає, те, що провокує питання, спонукає до роздумів. Серія допомагає подивитися на одну тему під різними кутами, вести дискусію із самим собою, ставити під сумнів звичне трактування знайомих явищ.


А ще біологія, ботаніка, будова живих організмів, властивості їхніх систем пристосування, фізичні явища. Cписок постійно оновлюється, ніколи не знаєш, куди тебе приведе власна думка. Це завжди пригода.
Ніколи не знаєш, куди тебе приведе власна думка. Це завжди пригода.
Художник
Мені здається, що люди, які спрагло займаються мистецтвом, перебувають у постійному пошуку особистої гармонії і, ніби дитина, постійно ставлять запитання.
Коли я шукала для себе відповідь, що значить "бути дорослим", я знайшла відповідь на питання, що значить "бути вільним". Для мене бути вільним – це мати змогу робити власний вибір і нести за нього відповідальність.
Я не вважаю, що існує дорослість, люди просто вдають її, обвішують себе умовностями, статусами, регаліями, ховаються за створеними масками. Утім, граючи в життя, не обов'язково бути серйозним.
Для мене мистецтво – це чуттєве дослідження навколишнього й внутрішнього світу, задокументоване мовою власних символів, із подальшим створенням особистого космогонічного міфу. Це неначе одна з універсальних мов (як у легенді про Вавилонську вежу), якою ми з народження володіли, але з часом забули.



Бути художником – це про можливість повертатися до першоджерела, бути дитиною й водночас дослідником.
Коли я шукала для себе відповідь, що значить "бути дорослим", я знайшла відповідь на питання, що значить "бути вільним".
Місця
Мій псеводонім – це одночасно й привітання, й абревіатура перших літер мого імені, імені близької мені людини та символічного місця, де відбуваються події, які я зображую.
Зрештою, є місце, яке ми називаємо домом. Воно торкається дуже широкого спектра понять, але передусім це захищене місце, де живе наша свідомість.


Є місця, які ставлять тебе в надзвичайно емоційні умови, повернувшись із яких, ти змінюєшся – до того ж не завжди в кращий бік. Так, наприклад, можна дізнатися про себе зовсім не приємні речі.


Місця – це завжди певні умови. Тому перебувати в якомусь місці – це, напевно, реагувати на ці умови. Коли місце з тобою резонує, наповнює, надихає, надає тобі інші сенси, дає тобі можливість побачити себе в іншому контексті, – тоді місце змінює тебе на краще.
Коли місце з тобою резонує, наповнює, надихає, надає тобі інші сенси, дає тобі можливість побачити себе в іншому контексті, – тоді місце змінює тебе на краще.
Київ
Я сприймаю Київ як підлітка в бабусиній квартирі. Місто, якому понад півтори тисячі років, і при цьому воно соромиться своєї культурної спадщини й завжди халабудить якусь претензійну недоновинку.


З одного боку, у Києві все не налагоджено, і ти не маєш чіткого алгоритму дій для досягнення своїх цілей, а з іншого, зацікавлені люди формують власні алгоритми, що дає змогу глибше зануритися в питання.


Звичайно, є речі, які засмучують, та, напевно, такий у нас шлях розвитку: чим більше спостерігаєш несмаку в місті, тим більше хочеться це змінити. Крім цього, це місто знайомих, у якому легко знайти контакт із людьми з різних сфер.
Я сприймаю Київ як підлітка в бабусиній квартирі. Місто, якому понад півтори тисячі років, і при цьому воно соромиться своєї культурної спадщини.
Над матеріалом працювали
Ярослав Карпенко
Автор ідеї
Яна Сичова
Редактор